Любов на відстані. Трудова міграція змінює підходи українців до формування сім’ї
Вирушаючи на заробітки за кордон, українці випробовують свої сім’ї на міцність. Ціною придбання житла на зароблені євро, фунти, долари, рублі може стати сама родина, а за можливість модно вдягатися або вчитися коштом батьків діти гастарбайтерів часто платять зруйнованими долями, адже залишаються без батьківської уваги в критичні періоди дорослішання
За даними дослідження Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», 60% наших співвітчизників наслідком трудової міграції називають розпад сім’ї. На цю проблему, зокрема, вказали 73% жителів Заходу країни й 58% та 59% – відповідно Сходу та Центру.
Кохання у таксофонах
«Їй у варшавські спальні райони, Йому Москву бетоном залити. Але кохання у таксофонах Приречене недовго прожити…» – співає «Бумбокс». 28-річна одеситка Галина зізнається: слухаючи цю пісню, не може стримати сліз. Вона розлучається з чоловіком, який уже кілька років працює в Санкт-Петербурзі. «На початку економічної кризи, у 2008-му, Дмитра звільнили, – згадує жінка. – У мене робота залишилась. Але хіба ж проживеш удвох на одну так звану середню зарплату? Її вистачало хіба що на їжу та оренду квартири». Хороше місце праці в Одесі програміст Дмитро не міг знайти рік, а нестабільні невеликі доходи не рятували. «Я стала зриватися, – зізнається Галя, – кричати на нього. Якось назвала невдахою. Важко було відмовлятися від давніх звичок: знати, що не можеш купити собі косметику чи спіймати таксі хоча б кілька разів на місяць... Страшно було бачити, як чоловік втрачає впевненість у собі, й розуміти, що ти теж у нього більше не віриш».
Читайте також: В Україні налічується 13-15 млн зайвих людей
Коли друзі запропонували Дмитрові роботу в Росії, той майже без вагань погодився. «Я підтримала це рішення, – згадує Галина. – Він винаймав у Санкт-Петербурзі маленьку кімнату, так дешевше». Сама ж жінка не наважилася покинути місто, де мешкають друзі й старенькі батьки: «А кому там потрібна я, ще один дизайнер? Ким би працювала – прибиральницею в музеї?».
Попервах Галя та Дмитро бачилися хоча б раз на місяць. Частіше не виходило – квитки на літак коштують чимало, дорога ж потягом займає добу. З часом почали зустрічатися «як вийде», все менше спілкувались і в інтернеті. «Згодом я помітила, що на стіні в соціальній мережі йому часто скидає пісні чи пише щось одна й та сама жіночка з Пітера, – згадує Галя. – Ледь не жартома спитала: «Спиш із нею?» Чоловік витримав довгу паузу і відповів, що так…»
Дмитро довго вибачався, але дружина йому більше не вірить. Каже, немає сенсу рятувати родину: «Не бачу жодних перспектив. Він там робить кар’єру, повертатися «поки що» не хоче. Я живу своїм життям тут, удома». Дітей у подружжя немає, натомість, попри родинні негаразди, часто рішення залишатися разом люди приймають саме завдяки їм.
На заробітки вирушають і чимало українок, які згодом також знаходять там нове кохання. «На початку пострадянської міграційної хвилі за кордон їхали здебільшого чоловіки, – підкреслює Аліса Толстокорова, експертка із гендерних питань, яка досліджує проблеми міграції та транснаціональних родин. – Проте останнім часом жінки дедалі частіше їдуть самостійно, залишаючи вдома чоловіків та дітей». Адаптуватися до нового середовища й стилю життя та звикнути до іншого соціального статусу (як правило, нижчого) важко незалежно від статі. Однак набагато складніше це дається жінкам, які, за даними Міжнародної організації з міграції, становлять 33% трудових мігрантів з України.
Покинуті діти
«Ізольованість від родини може мати серйозні психологічні наслідки, оскільки породжує відчуття постійної нестабільності, покинутості, жалю, самотності й призводить до емоційного відчуження, посилюючи ефект культурного шоку мігранток», – наголошує Аліса Толстокорова.
Дослідниця наводить дані опитування українських заробітчан, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка, за яким на час відсутності батьків (або одного з батьків) діти залишаються вдома з матір’ю (44%), бабусею (35%), батьком (14%), сестрою (14%), братом (12%), дідусем (10%), тіткою чи дядьком (5%). А чимало дітей взагалі опиняються і без нагляду батьків, і поза увагою держави.
«Дружина мого друга поїхала працювати до Італії, – розповідає киянка Оля. – Покинула на нього двох дітей. Той якось принагідно сфотографувався з відомою телеведучою. Його менший хлопчик побачив світлину й запитав: «Тату, це мама?» Історія тієї родини закінчилася сумно – вона розпалася, проте дітей жінці чоловік не віддав. Тож заробітчанки часом втрачають статус не лише дружин, а й матерів.
«Мігрантки нерідко змушені миритися з тим, що в їхніх дітей складаються ближчі стосунки з чужими людьми, незважаючи на їхні часті поїздки додому, спілкування по телефону, листи і посилки з відеофільмами про власне життя, – пояснює Аліса Толстокорова. – Іноді малюки, що залишаються під наглядом опікунів, починають ставитися до них як до справжніх мам і навіть забувають про біологічних». Їм особливо важко зрозуміти фінансові проблеми та мотивацію своїх батьків, тому почуваються зрадженими, покинутими й часом відмовляються підтримувати з ними зв’язок. Не в кращий бік змінюється і їхній світогляд, адже вони тривалий час не бачать власних маму і тата.
Читайте також: Труднощі повернення. Українським гастарбайтерам важко адаптуватися вдома
«З від’їздом батьків за кордон змінюються соціальне оточення дитини, звички та цінності, – зазначає соціолог Інна Шваб у своїй статті «Проблеми дітей трудових мігрантів: результати ситуаційного аналізу». – До цього для неї було важливішим становище в суспільстві, місце проживання сім’ї, навчання в престижній школі й висока успішність». Тоді як після від’їзду – модний одяг, вміння «красиво жити», поїздки за кордон та аж ніяк не високі оцінки, які зазвичай одразу погіршуються через відсутність батьківського контролю.
Звісно, не всі вирушають з країни поодинці. Побутує практика працевлаштування сімейних пар, зокрема для виконання домашньої роботи. Як кажуть самі заробітчани, це чи не єдиний спосіб зберегти родину. Хоча наявність дітей таке працевлаштування все ж не передбачає, тому їх частіше все ж залишають під опікою родичів або сусідів (а підлітків і взагалі без нагляду дорослих). Хоча дехто наважується виїжджати на заробітки разом із малечею, яка мешкає разом із батьками, задіяними, приміром, на будівництві, зовсім не відвідуючи школи. Проте останні в цьому проблеми не бачать. «Атестат по поверненні купимо, а діти, певно, так само їздитимуть на заробітки, їм та школа не потрібна», – запевняє трудова мігрантка із Закарпаття.
За даними МОМ, 56% українців їдуть за кордон не через безробіття, а задля отримання більшої заробітної плати, підвищення рівня життя. Та часом це призводить до втрати родини або скаліченої долі дітей: покидаючи свою країну, це усвідомлює не кожен.
Кохання у таксофонах
«Їй у варшавські спальні райони, Йому Москву бетоном залити. Але кохання у таксофонах Приречене недовго прожити…» – співає «Бумбокс». 28-річна одеситка Галина зізнається: слухаючи цю пісню, не може стримати сліз. Вона розлучається з чоловіком, який уже кілька років працює в Санкт-Петербурзі. «На початку економічної кризи, у 2008-му, Дмитра звільнили, – згадує жінка. – У мене робота залишилась. Але хіба ж проживеш удвох на одну так звану середню зарплату? Її вистачало хіба що на їжу та оренду квартири». Хороше місце праці в Одесі програміст Дмитро не міг знайти рік, а нестабільні невеликі доходи не рятували. «Я стала зриватися, – зізнається Галя, – кричати на нього. Якось назвала невдахою. Важко було відмовлятися від давніх звичок: знати, що не можеш купити собі косметику чи спіймати таксі хоча б кілька разів на місяць... Страшно було бачити, як чоловік втрачає впевненість у собі, й розуміти, що ти теж у нього більше не віриш».
Читайте також: В Україні налічується 13-15 млн зайвих людей
Коли друзі запропонували Дмитрові роботу в Росії, той майже без вагань погодився. «Я підтримала це рішення, – згадує Галина. – Він винаймав у Санкт-Петербурзі маленьку кімнату, так дешевше». Сама ж жінка не наважилася покинути місто, де мешкають друзі й старенькі батьки: «А кому там потрібна я, ще один дизайнер? Ким би працювала – прибиральницею в музеї?».
Попервах Галя та Дмитро бачилися хоча б раз на місяць. Частіше не виходило – квитки на літак коштують чимало, дорога ж потягом займає добу. З часом почали зустрічатися «як вийде», все менше спілкувались і в інтернеті. «Згодом я помітила, що на стіні в соціальній мережі йому часто скидає пісні чи пише щось одна й та сама жіночка з Пітера, – згадує Галя. – Ледь не жартома спитала: «Спиш із нею?» Чоловік витримав довгу паузу і відповів, що так…»
На заробітки вирушають і чимало українок, які згодом також знаходять там нове кохання. «На початку пострадянської міграційної хвилі за кордон їхали здебільшого чоловіки, – підкреслює Аліса Толстокорова, експертка із гендерних питань, яка досліджує проблеми міграції та транснаціональних родин. – Проте останнім часом жінки дедалі частіше їдуть самостійно, залишаючи вдома чоловіків та дітей». Адаптуватися до нового середовища й стилю життя та звикнути до іншого соціального статусу (як правило, нижчого) важко незалежно від статі. Однак набагато складніше це дається жінкам, які, за даними Міжнародної організації з міграції, становлять 33% трудових мігрантів з України.
Покинуті діти
«Ізольованість від родини може мати серйозні психологічні наслідки, оскільки породжує відчуття постійної нестабільності, покинутості, жалю, самотності й призводить до емоційного відчуження, посилюючи ефект культурного шоку мігранток», – наголошує Аліса Толстокорова.
Дослідниця наводить дані опитування українських заробітчан, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка, за яким на час відсутності батьків (або одного з батьків) діти залишаються вдома з матір’ю (44%), бабусею (35%), батьком (14%), сестрою (14%), братом (12%), дідусем (10%), тіткою чи дядьком (5%). А чимало дітей взагалі опиняються і без нагляду батьків, і поза увагою держави.
«Мігрантки нерідко змушені миритися з тим, що в їхніх дітей складаються ближчі стосунки з чужими людьми, незважаючи на їхні часті поїздки додому, спілкування по телефону, листи і посилки з відеофільмами про власне життя, – пояснює Аліса Толстокорова. – Іноді малюки, що залишаються під наглядом опікунів, починають ставитися до них як до справжніх мам і навіть забувають про біологічних». Їм особливо важко зрозуміти фінансові проблеми та мотивацію своїх батьків, тому почуваються зрадженими, покинутими й часом відмовляються підтримувати з ними зв’язок. Не в кращий бік змінюється і їхній світогляд, адже вони тривалий час не бачать власних маму і тата.
Читайте також: Труднощі повернення. Українським гастарбайтерам важко адаптуватися вдома
«З від’їздом батьків за кордон змінюються соціальне оточення дитини, звички та цінності, – зазначає соціолог Інна Шваб у своїй статті «Проблеми дітей трудових мігрантів: результати ситуаційного аналізу». – До цього для неї було важливішим становище в суспільстві, місце проживання сім’ї, навчання в престижній школі й висока успішність». Тоді як після від’їзду – модний одяг, вміння «красиво жити», поїздки за кордон та аж ніяк не високі оцінки, які зазвичай одразу погіршуються через відсутність батьківського контролю.
Звісно, не всі вирушають з країни поодинці. Побутує практика працевлаштування сімейних пар, зокрема для виконання домашньої роботи. Як кажуть самі заробітчани, це чи не єдиний спосіб зберегти родину. Хоча наявність дітей таке працевлаштування все ж не передбачає, тому їх частіше все ж залишають під опікою родичів або сусідів (а підлітків і взагалі без нагляду дорослих). Хоча дехто наважується виїжджати на заробітки разом із малечею, яка мешкає разом із батьками, задіяними, приміром, на будівництві, зовсім не відвідуючи школи. Проте останні в цьому проблеми не бачать. «Атестат по поверненні купимо, а діти, певно, так само їздитимуть на заробітки, їм та школа не потрібна», – запевняє трудова мігрантка із Закарпаття.
За даними МОМ, 56% українців їдуть за кордон не через безробіття, а задля отримання більшої заробітної плати, підвищення рівня життя. Та часом це призводить до втрати родини або скаліченої долі дітей: покидаючи свою країну, це усвідомлює не кожен.
Загалом соціологи вважають, що не в останню чергу саме трудова міграція суттєво змінила в останні роки підхід українців до формування сім’ї: зросли частка малюків, народжених поза шлюбом (кожна п’ята дитина – показник, майже вдвічі вищий, ніж на початку незалежності України), та вік, у якому жінки бажають народжувати; дедалі більше родин мають лише одного нащадка.
Коментарі
Дописати коментар