Україна в геополітичних реаліях. Загрози та можливості

Прапор України

10 травня 2013

Сучасна Україна перебуває на роздоріжжі. Пристати до Заходу чи повернутися до східного боку? На Заході не поспішають приймати, Росія навпаки все голосніше агітує інтегруватися в її міжнародні структури. Політична і бізнесова еліти розділені. Усвідомлюючи, що в сучасному глобалізованому світі Україні необхідно перебувати в союзницькому блоці, ніхто не може дати чіткої відповіді на запитання: куди ж нам рухатися? яка зовнішньополітична стратегія в України?

Ми маємо поставити питання інакше: чи Україна буде залишатися об'єктом геополітики, розмінною картою наддержав і міжнародних блоків, чи, спираючись на історичний досвід та маючи всі чинники, стане одним із суб'єктів геополітики, однією з провідних держав на міжнародній політичній арені.

Починаючи з Київської Руси, українська держава була однією з найвпливовіших держав тогочасного світу. Завдяки українським князям після падіння Візантії християнство східного обряду не вмерло, а навпаки збільшувало чисельність вірян.

Отже, маємо перший фактор твердження про справедливість тези, що Україна має бути провідним гравцем міжнародної політики. Сучасна Україна є єдиним спадкоємцем Київської Руси, всіх її надбань і звершень. А отже, саме Україна, зокрема Київ, за справедливістю має бути центром східноєвропейської християнської цивілізації.

Другий фактор – економічний. Україна, маючи вигідне географічне розташування та сприятливий клімат, була "житницею Європи". Сьогодні у нас є всі можливості відновити цей статус, але вже в світовому масштабі. Спрямовуючи основні інвестиції в аграрний сектор, вирощуючи екологічно чисту (а отже і коштовну продукцію), маємо можливість забезпечити Україну фінансово і відновити золотовалютний запас. Це позитивно вплине на економічну стабільність у цілому та в перспективі може вивести національну валюту – гривню – на світовий рівень.

Третій фактор – військовий. Будучи позаблоковою державою і маючи кордон із "ненадійними" сусідами, маємо забезпечити ефективну обороноздатність України. Це можливо лише за відновлення ядерного статусу України, який мають визнати та підтримати на міжнародному рівні. Україна завжди була гостинною доброзичливою країною, проте в разі потреби українці ставали вояками – сильними і самовідданими. Задля оборони наших майбутніх економічних досягнень та ресурсів у нас мають бути відповідні збройні сили.

Четвертий фактор – міць української культури. Щоби бути потужним світовим лідером, можна не мати потужної економіки та армії, проте необхідно мати потужну культуру. Як приклад можна розглядати Китай. Хто б його не завойовував – згодом китайська культура асимільовувала завойовників. Україна теж має відповідний приклад часів литовської доби. Поглинувши наші землі, Литва перейняла нашу релігію та мову, та подекуди і традиції. Сучасна українська культура, а особливо її основна бойова одиниця – мова, перебувають у захисті від зовнішніх атак і асиміляцій. Навіть у часи незалежності. Проте це і є головним підтвердженням могутності української культури. Намагаючись її знищити протягом трьохсот років, різні держави так і не змогли цього зробити. Історія має небагато прикладів, коли із такою старанністю знищували мову нації, а вона змогла вижити та і йти в ногу з часом. Дуже скоро (за сприятливих умов чи навпаки) українська мова і культура в цілому перейдуть зі стану захисту в наступ. Вже в найближчі десятиліття Україна наповниться українським змістом всередині, а опісля – стане популярною поза її межами.

Таким чином, ми маємо всі фактори, щоби стати світом гравцем. У нас є історична спадщина, перспективна економіка, потужна нація і культура. Тоді постає питання: чому ми маємо до когось приєднуватися, а не консолідувати країни навколо себе? Проте чи можемо щось запропонувати, щоби стати провідниками для інших країн?

Сучасна українська нація хвора на депресію та різні комплекси, зокрема меншовартості. Здебільшого їх нав'язують іззовні, але українська влада нічого не робить в середині країни для відновлення історичної пам'яті, культури, економіки. Нація, яка не поважає сама себе, не може змусити поважати її інших. Отже, спочатку маємо всередині держави "вилікуватися" від синдрому меншовартості і гордо підняти голову.

Що Україна може запропонувати, щоби за нею пішли інші країни? В сучасних реаліях – нічого. Проте ми можемо використати на нашу користь процес глобалізації. Попри деякі позитивні моменти, є і безліч негативних, зокрема стирання культурних меж і міжнаціональних, міжрелігійних та економічних зон. Хоча ми в силу різних суб'єктивних причин залишаємося однією з найконсервативнішою країн Європи, над нашим суспільством нависає загроза проникнення псевдоцінностей західного лібералізму. Зокрема, це стоються такого поняття, як "свобода людини в усьому" – звідси розвиток гомосексуалізму, що логічно призводить до виродження людства, та розвиток змішаних шлюбів, що призводить до медичних проблем у нащадків цих шлюбів.

Сучасна Європа перестає бути цитаделлю християнських цінностей, якою була ще на початку ІІ тисячоліття. В деяких країнах наслідки глобалізації практично не зворотні. Наприклад, Франція чи Німеччина – кого ми там побачимо, скажімо через 50 років? Східна ж Європа ще залишається консервативною та національною. Саме серед цих країн – країн Європи вільних націй – Україна має стати центром опору глобалізаційних процесів. На мою думку, ми маємо зберегти унікальність кожної європейської культури, її різноманіття та неповторність. Будучи лідером серед східноєвропейських держав, маємо зробити все можливе для порятунку західноєвропейських націй, використовуючи міжнародний авторитет, політичні та економічні важелі впливу. Вже зараз підтримка національних рухів у європейських країнах зростає, як і в Україні. А тому ми матимемо союзників у кожній державі.

Також маємо згадати про наших природних союзників, яким варто об'єднатися задля власної безпеки. Мова про концепцію Балто-Чорноморської осі. Від Грузії до країн Балтії таке об'єднання матиме грандіозні економічні можливості, оскільки через ці країни проходять практично всі шляхи, зокрема і транзитні з Азії до Європи. Всі ці країни мають спільного сусіда – Москву, а тому Балто-Чорноморський союз (БЧС) має стати не просто економічним, але й військово-політичним союзом.

Одним із першочергових геополітичних інтересів України є вільна Білорусь. Перебуваючи під впливом Москви, вона не зможе бути союзником України і членом БЧС. Білорусь має важливе геополітичне і географічне положення і, будучи слов'янською християнською державою, має перебувати в об'єднанні вільних націй, що уособлює БЧС. Якщо вона залишиться під впливом Москви, то це загрожує як економічно, так і політично для безпечного існування України, не кажучи про саме існування білоруської нації як такої.

Отже, завданням національної української влади є перетворення України в надпотужного геополітичного гравця. Це відбудеться шляхом зайняття позиції лідера серед вільних національних держав Східної Європи під прапором православ'я, що є протиставленням шкідливим ліберальним і глобалізаційним псевдоцінностям. Україна має всі чинники, щоби стати такою державою, окрім одного – національної української влади, яка й поведе націю на нові звершення, надасть повноцінну і зрозумілу всім громадянам національну ідею – збереження й розвиток своєї нації та допомога іншим.

Процеси глобалізації є шкідливими як у культурно-моральних, так і в економічних сторонах. Україна має всі можливості, щоби стати лідером серед країн, які будуть боротися з цими процесами, та боронити різноманіття й унікальність європейських культур. Повертаючись до релігійного чинника, згадаймо біблійну легенду про Вавилонську вежу. Всі люди мешкали разом та розмовляли однією мовою, а потім вирішили побудувати вежу до самих небес. Розгнівавшись, Бог змусив людей розмовляти різними мовами, щоби вони не розуміли один одного. Так і сталося, будівництво вежі припинилося через нерозуміння і люди розділилися і розійшлися в різні боки, утворивши різні нації. Навіщо нам повторювати ту ж помилку і будувати нову Вавілонську вежу у вигляді глобального світу. Процес глобалізації і є тим самим будівництвом нової вежі.

Маємо жити такими, які ми народилися, і не допустити об'єднання усіх в один глобальний "народ" із однією мовою, тим самим знищуючи всі унікальні культури. Україна має можливість і історичне право стати лідером в антиглобалістських процесах, що сформує нову національну ідею всередині держави і позитивно вплине на всі сфери буття української нації.

Тарас Попов