Історія про яку знає весь світ
„Методичка” для:
українських вчителів середніх шкіл;
всіх хто цікавиться історією;
повсталих з рабства.
„...Московія і Московське царство сформувалися за ініціативи золотоординської татарської еліти на територіях корінного угро-фінського населення. Золота Орда стала державотворчим ферментом майбутньої Російської імперії, а Московія – улюбленим улусом Золотої орди в її ж складі і з дозволу її хана.
Той факт, що для “створення” історії Росії Петром І була використана історія Русі та її назва, відомий майже всім, хто трохи знає історію або хоча б цікавиться нею. Про те, як фальсифікувалася історія Росії за Катерини ІІ, також дещо можна прочитати. Але такої великої, ґрунтовної, систематизованої, підсиленою багатьма науковими відкриттями і дослідженнями праці, як „КРАЇНА МОКСЕЛЬ” в трьох томах ще, напевно, не було.
“Українці і росіяни – це різні етноси, нічого спорідненого між ними немає, - сказав автор Володимир Білінський на презентації свого історичного дослідження, - ми ведемо розмову про коріння, про те, коли етноси виникали з племен, коли вони виникали на базі якоїсь спільноти”.
Для багатьох сьогодні не є секретом те, що українці сформувалися на базі слов’янських племен, а росіяни – на базі фінських племен (меря, весь, мордва, мокша, мурома, мещера і т.д.). Багато років-десятиліть-століть історики культивували, а ми вчили історію династії Романових (Романових-Кобиліних), яка потім плавно трансформувалася в історію СРСР. Ця історія, як відомо, базувалася на концепції, згідно з якою Київська Русь була “спільною колискою трьох братніх народів” – російського, білоруського і українського.
Крім того, в обіг був навмисно введений термін “Київська Русь” – щоб потім “зробити” і ввести в обіг інші “Русі”. Але Русь була одна – з центром в Києві. Це була держава, яка об’єднувала виключно слов’янські землі. Землі ж, які потім сталі Московією, не входили в Давньоруську державу, хоча спочатку царські, а потім радянські історики цього дуже хотіли. І досягли свого – в навчальні курси з історії було внесено багато неправди, якщо не сказати нахабної вигадки.
. Перший міф: росіяни є слов’янами, а Ростово-Суздальські землі входили до Київської держави. Володимир Білінський довів, що ніколи Ростово-Суздальська земля (на якій потім утворилася Московія ) не входила до Київської держави.
Так і тепер професійні науковці радянської закваски, які не можуть чи не хочуть в силу різних причин відійти від “курсу партії та уряду”, подивитися правді у вічі та побачити очевидні факти, що були старанно приховані.
Але це так.
Між іншим...., можна уявити, які почуття на разі переповнюють „нашого головного спеціаліста” по Київській Русі академіка П.П. Толочка. НЕ треба було брехати!!!
Міф другий історії Росії стосується Олександра Невського, якого вона подає великим полководцем, який брав участь у Невський битві 1240 року і на Чудському озері – в 1242 р. Хоча народився “герой” напередодні цих дат. І про це в своїх щоденниках написала Катерина ІІ: “Св. Олександр Невський тоді тільки народився, йому було не більше 5-6 років” (в 1237 році). Цікаво, каже Володимир Білінський, що стаття, де йдеться про Олександра Невського, написана Катериною ІІ французькою мовою. Але найцікавіше про Олександра Невського – в книжці “Страна Моксель”, в якій пишеться, що Невська битва була більш схожою на бійку і не мала якогось доленосного значення для майбутньої Московії.
“Росіяни можуть зробити святим будь-кого, - зауважує Володимир Білінський в контексті своєї оповіді про Олександра, так званого Невського, - але цей його образ вони нав’язують і нам”. “Ми стаємо заручниками надзвичайно фальшивих речей”, - зауважує він і згадує величний храм на честь Олександра Невського в Софії, Болгарії, який бачив на власні очі.
Міф про Куликовську битву. Це той період, коли Московія „звільнилася від татаро-монгольського іга”. Хоча монголо-татарське іго – це також міф. Цікаво, що в загально прийнятому ужитку і в історії як науці використовується термін “монголо-татари”, хоча таких не було. “В Російській історії куди не глянеш, всюди якась нісенітниця”, - додає Володимир Білінський. “Монголо-татар” придумав в 1825 році вчитель Наумов, який потім став російським істориком. В історичних джерелах згадуються або татари, або моголи (без букви “н”).
В 1237 році в Суздальські землі прийшли зовсім не монголи, а східні та південні сусіди Московії та Волзької Булгарії – татари або тартари. В XIII столітті монголи вели війни одночасно в трьох напрямках. Дійсно, з Монголії пішла династія Чингізидів і на шляху завоювання залучала до своєї державності підкорені народи. Подібним чином і Суздальська земля увійшла в цю державу (Золоту Орду), а її народ залучався для завойовницьких походів Золотої Орди.
Історія Росії каже, що в 1380 році відбулася Куликовська битва. Що ж то була за битва? Ростово-Суздальська земля, а на той час уже Московія, входила до Золотої Орди. Син Олександра Невського, Даніїл, був першим Московським князем, причому посадженим в поселенні Москва Ханом Орди не раніше 1277 року. Сам Олександр Невський був спорідненим братом Сартака – він з ним породнився в 11 років і поклявся на крові про вічну дружбу і допомогу. Сартак був сином Хана Батия, який забрав Олександра в 1238 році в аманати (в заручники) – там Олександр пробув до 1252 р. Тож в Золотій Орді вважали Олександра за Чингізида, тобто за свого.
В 1252 році він став “великим князем Володимирським” ціною зради рідного брата Андрія, за що й отримав від Хана великокняжеський стіл. У 1257 р. він допоміг татарам у Володимиро-Суздальський землі здійснити перепис населення і встановити на нього данину. В 1259 році це ж саме разом з татарами він зробив в Псковській і Новгородській землях. Татарський подушний перепис населення прив’язав населення спочатку до татарських ханів, а потім – до московських князів.
Але повернемося до міфа про Куликовську битву. На той час правив Московським Улусом “герой” Куликовської битви Димітрій Донськой – прямий нащадок Олександра Невського. Татарський Хан віддав йому право на великокняжий ярлик, і Москві була віддана перевага над Твер’ю, Рязанню, Нижнім Новгородом і Ростовом.
З 1359 по 1380 рр. татарські хани дуже часто змінювалися, в Орді були свої міжусобні проблеми, але їм регулярно возилася з Московії данина, щоб Орда могла надати в разі необхідності свою військову силу “Великому князівству Володимирському”. Москва не поспішала скидати “татаро-монгольське іго”, якого для неї в принципі не існувало. До того ж в Москві оселилося багато татар з Орди, які прийняли християнство і стали вірними Московської православної церкви.
В 1373 р. Московське князівство заключило з Великим князівством Литовським (до якого тоді входила колишня Русь) договір про мир, в якому, зокрема було написане і таке : “... Коли люди Московські, надіслані в Орду скаржитися на Князя Тверського, зроблять свою справу, то Димітрій вчинить, як того хоче Бог і Цар (тобто Хан Орди), в чому Ольгерд (Великий Князь Литовський) не повинен його звинувачувати”.
Князь Димітрій каже про право Хана бути володарем як ним, князем Московським, так і князем Тверським. А нам співали пісні про “монголо-татарське іго" і Куликове поле! Це безсоромна брехня великоросійських істориків Катерининської “Комісії”. Брехня цих істориків просто дивовижна, оскількиДмитрій Донськой пішов проти війська Мамая, як захисник Орди, тільки тому, що той не був з роду Чингізхана і вважався узурпатором влади (навіть для самого Дмитрія Донського).
Ось він і кинув свої дружини проти нього як проти злочинця, який захопив владу. Коли ж його військо разом з військами литовських і руських князів розбило Мамая, Тамерлан та інші ординські ватажки привітали його перемогу над “спільним ворогом”. Як відомо, після “Куликовської битви” московіти ще сто років платили татарам данину. “Куликовська битва” відбулася тому, що Димітрій Московський встав на захист єдності і порядку в Золотій Орді.
Цікаво, що в “Куликовській битві” на сторону князя-московита не став жодний інший князь з князівств Суздальської землі, а сам Димитрій Донськой битвою не керував – він переодягнувся у звичайного дружинника, каже Володимир Білінський. Але йому пізніше присвоїли всю заслугу в перемозі, а Московська православна церква зробила “святим”.
Великим парадоксом так званого “визволення від татаро-монгольського іга” називає Володимир Білінський цю битву. Димітрія Донського підтримали князі, васально від нього залежні, а також литовсько-руські удільні князі – два Ольгердовича, Андрій Полоцький і Димітрій Корибут Брянський. Російські історики навіть щодо кількості війська набрехали. Не могло бути більше 20-25 тисяч чоловік під керівництвом Московського князя Димітрія, що доводиться в книжці як прямими, так і непрямими даними.
Міф четвертий стосується того, що Росія розвивалася окремо. Московія, яка потім назвалася Росією, була в складі Золотої Орди у вигляді її губернії. І це не останній міф, який розвінчується в книжці. Можна було б ще зупинитися на міфі про заснування міста Москва, принагідно згадуючи, що перший храм в цьому місті був побудований в 1272 році, а перший князь був посаджений там не раніше 1277 р. Але про це краще почитати в книжках “Країна Моксель”.
Чому “Країна Моксель”? Тому що за історичними даними іноземних істориків Московія називалася країною Моксель, а місцеве фінське населення весі, мері, мокши, муроми, мещери – народом Моксель.
Цьому залишили свідчення посол Папи Римського в імперію Чингізидів Іоан де Плано Карпіані, який написав “Історію Монгалів”, і посол короля Франції Людовика IX до Хана Сартака – Вільгельм де Рубрук. Іоан де Плано Карпіні відвідав двір Хана Батия і столицю імперії Каракорум в 1246 р. і повернувся в Європу через Київ. Вільгельм де Рубрук відвідав країну Хана Сартака (сина Хана Батия) і її столицю Каракорум в 1253-1254 рр. Ось, що він записав:
“На північ від цієї області (за Перекопом – уточнює Володимир Білінський) лежить Руссія, яка мала повсюди ліси; вона тягнеться від Польщі і Угорщини до Танаїда”. Танаїд чи Танаїс, як відомо, - це Дон. Володимир Білінській в своїх книгах пише, що Вільгельм де Рубрук узнав це на місці з особистих бесід в ставках Сартака і Батия.
Про землі і народ майбутньої Московії Рубрук також мав інформацію: “Ця країна за Танаїдом дуже красива і має ріки і ліси. На північ (від ставки Сартака, де перебував Рубрук всерпні 1253 р. – орієнтовно це зараз північний схід Воронезької області – пояснює Володимир Белінський) знаходяться величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме: Моксель, які не мають жодного закону, чисті язичники. Міста в них немає, а живуть вони в маленьких хижах в лісах. Їхній володар і більша частина людей були вбиті в Германії (в поході Батия в Європу в 1240-1242 рр. – пояснює Володимир Білінський)... В достатку є у них свині, мед і віск, дорогоцінні хутра і соколи. Позаду них живуть інші, що називаються Мердас, яких Латини називають Мердініс (це – мордва, пояснює В.Білінський), і вони – Саррацини (мусульмани - пояснює В.Білінський). За ними знаходиться Етілія”.
Як відомо, Етілія або Ітіль – це Волга. Сумнівів немає, запевняє Володимир Білінський, бо “великоросійські історики” Карамзін, Соловйов, Ключевський у своїх “Історіях” підтвердили факт входження в 1253 р. “Ростово-Суздальських княжеств” до володінь Хана Сартака, сина Батия. Вільгельм де Рубрук в 1253 році зафіксував такий розподіл земель між Батиєм і Сартаком: Сартак володів землями Золотої Орди від Дону до Волги і від Каспійського та Азовського моря до північних міст країни Моксель, куди дійшли коні татаро-монголів в 1238 р. Жили в “країні Сартаха” в ті роки, окрім татарських племен, тільки “два рода людей”: Моксель (які їли свинину) і Мердиніс (мусульмани). Вже значно пізніше, стараннями “великоросійських істориків” з’явилася назва – “Ростово-Суздальська земля”.
Мордва під назвою Морденс і Меря під назвою Меренс вперше згадуються готським істориком Іорданом в 6 ст. нашої ери як автохтонні племена, які жили в міжріччі Оки і Волги. Мокша – етнографічна група мордви, як пояснюється у Великій Радянській Енциклопедії. Там же можна прочитати, що Мордва ділиться на дві групи – Мордву-ерзю і Мордву-мокшу. Мещера і Мурома – давні, також фінські, племена, споріднені племенам Мордви, що жили на берегах Оки.
Велика Радянська Енциклопедія пише, що “більша частина Мещери до 16 ст. обрусіла”, а Мурома “в 12 ст. повністю обрусіла” – повна вигадка, на думку Володимира Білінського. Як і багато іншого.
Московити-"великороси", фальсифікуючи свою історію, вкрали слово “руський” у корінного народу Подніпров’я – коли їм знадобилося “велике минуле” для імперії, що її сколотила Московія, здійснюючи винищення сусіднього слов’янського населення, починаючи з Новгорода і Пскова. Кров холоне в жилах, коли автор, цитуючи самих же московських істориків, розповідає про творимі московитами звірства. Найбільш вражає геноцид Новгорода, коли Москва в садистський спосіб цілком знищила цю давню, понад 600-річну високу слов’янську культуру — разом з її фізичними носіями. Починаєш розуміти, чому навколишні народи вважали московітів садистами і «м’ясниками», а українці назвали їх «кацапами» (що означає вбивця-садист, душогуб, на санскриті – «кацаб»).
Знищуючи культуру навколо себе, Московія разом зі своєю церквою все більше занурювалась у мракобісся і темноту. «В XVI столітті архієпископ Новгородський Геннадій з великим сумом констатував, що рукоположені їм священики не вміли ні читати, ні писати, а багато хто з них навіть погано знав молитву «Отче наш»»... «Уже в 1620 році вчений, швед Ботвид, після відвідання Московії абсолютно серйозно запитував: а чи християни взагалі московіти? Він на це давав негативну відповідь»— пише Володимир Белінський.
Винищуючи і обертаючи в рабство своїх сусідів-слов’ян, Москва в той же час плазувала спочатку перед Золотою Ордою, а потім перед її правонаступником — кримським ханством. Москва залишалася васалом Кримської Орди до 1700 року і ще за Петра Першого щорічно возила в Крим данину.
Схоже на те, що з творами Володимира Білінського «Країна Моксель», українці входять в період тотального відновлення історичної правди та боротьби за свободу від пут Московщини.
„…Московська імперія має, мала і завжди буде мати, ментальність Орди, ментальністьруйнівника кочівника-завойовника, в противагу будівничо-осідлої європейської ментальності України-Русі.
Не дарма в ХХ ст. Президент Сполучених Штатів Америки, Ронадьд Рейган дав конкретне визначення Московській імперії„СРСР”, назвавши її - „імперією зла”, розкривши її сутність.
Цар Московії Петро I привласнивши собі назву сусідньої держави Київської Русі не спромігся асимілювати слов”ян-русичів (сучасна назва-українці) до ординського світогляду, притаманному московітам.
Пізніше цю спробу марно повторювали всі правителі Московії - імперії зла, починаючи від цариці Катерини II, вождя Лєніна, генсека Сталіна та президента Брєжнєва.
А українці, які є в суті своїй генетичними противниками ординської ментальності являються потенційною загрозою завжди для ординської Московської імперії.
Імперія може змінювати назви, як то Моксель, Московія, Російська імперія, СРСР, Російська Федерація, але сам сенс, сама ідеологія цієї держави є незмінною.
Хоча і назва ідеології коригувалися, змінювалася з часом від „збирання земель” до „распространєнія рускаго міра”. Назва коригувалась, а зміст залишався.
Подорожуючи сучасними глушинами Російської Федерації та України кидається в око окрім загальної бідності цих населених пунктів принципова відмінність, а саме хазяйнуватись українців, як: розмежування обійсть, встановлений паркан, побілена хата, а поруч клумба з квітами, - та повна байдужість „великоросів” до ведення господарства: не доглянута хата, яка давно покосилась, меж обійстя немає, парканів немає, як і клумб з квітами.
відмінність будівничо-осідлої європейської ментальності слов”ян-українців з одної сторони та кочівника – ординця з ментальністю загарбника зі сторони
„ мері-великороса” не зміг подолати жоден з правителів Московії, чи Російської імперії.
А з приходом до влади в Російській імперії комуністів в ХХ столітті українців було вирішено знищити, по-перше: як небажаних свідків історії, і по- друге, як неможливих пере вихованців.
Правителі СРСР вирішили обрати спосіб вбивства українців – голод. Чому ж саме голодом? Тому що саме вбивство голодом давало найбільший економічний та політично-виховний ефект.Загальновідомо, людина , що пережила голодомор залишається на все життя надломленою.
Спочатку про економічний ефект вбивства голодом українців.
Грабувати українців можна було неодноразово до тих пір поки вони вже не змогли працювати та добувати собі їжу. Голодні з’їдали все їстівне. Населені пункти були оточені військами, які не випускали голодних. А потім у голодних людей не вистачало, а ні фізичних, а ні моральних сил на спротив. Наступала стадія людської деградації – канібалізм, поїдання собі подібних.
Треба розрізняти поняття голоду і поняття вбивство голодом. Це різні речі.
Наприклад, народ Ірландії пережив голод. І половина населення виїхала за межі країни.
В Україні не можна було покинути, а ні державу, а ні населений пункт. Спеціальні війська
не випускали оточених голодуючих.
В Україні було здійснено, саме вбивство голодом. Голодомор пройшов в місцях поселення українців: в Україні, в Поволжі, на Кубані.
Тепер про ефект політично-виховний.
Комуністи, які захопивши владу в незаконний спосіб, через заколот, і розуміли про неможливість нав’язати українцям ординський менталітет. Неможливо знищити прагнення українців до загально європейських цінностей та відібрати свободу. Тому саме, комуністи намагались, щоб залишки від колись 35 мільйонного народу, які вціліли після голодомору мусять стати деградовані і з них можна бути з легкістю виліпити зомбованих рабів - новий тип людей.
Цей тип буде зватись – радянською людиною.
Загальновідомо, людина , що пережила голодомор залишається на все життя надломленою.
Українці вижили.
За період 1932по 1935 роки цифра винищених голодом українців - сягають до десяти мільйона осіб.
На сьогодні відомо, що відбувалось в попередні роки з1927 по 1931:
« Части Красной Армии под руководством своих доблесных командиров оцепляли целые районы. Тех крестьян, которые производили больше всех, вместе с семьями в разгар зимы загоняли в скотские вагоны, везли за многие тысячи километров в Сибирь, на Урал, в Казахстан и там на морозе выбрасывали в головой степи. Эта грандиозная операция проводилась по приказу Сталина. Непосредственное руководство осуществлял Молотов.
Много лет спустя ему был задан вопрос: сколько же людей вывезли тогда в дикие, необжитые районы? Молотов ответил: « Сталин говорил, что мы выселили десять миллионов. На самом деле мы выселили двадцать миллионов» (Ф.Чуев. Молотов. М., 2002. С.458)»
. Все товарищи красные командиры, которые во времена коллективизации служили в Красной Армии, все до единого были врагами народа. Все без исключения. Все пошли на службу сатанинской власти.
(Віктор Суворов (справжнє прізвище Рєзун В.Б.).
В українських істориків я не зустрічав детального опису 1936 року. На мою думку це ще попереду. Перший хто насмілився про це написати, вказавши джерела, це Віктор Суворов (справжнє прізвище Рєзун В.Б.).
Українські історики іще проаналізують чому раптово починаючи з1936року і до початку перших військових зіткнень армій СРСР з гітлерівським Вермахтом українців перестали нищити в СРС Р масово. Вбивства продовжувались Але вже не мільйонами.
Масовий спротив українців подолано. Можна готуватись до наступної війни. СРСР нарощує сили для завоювання Європи.
Згадаємо, що в далекій Картахені 25 жовтня 1936році на совєтські морські судна було завантажено 510 тон іспанського золота на „тимчасове утримання” – так домігся тодішній ген консул Антонов-Овсієнко. Зрозуміло й те що іспанці це золото вже ніколи не побачать. /для порівняння в грудні 2002році золотий запас Російської федерації складав 387 тон, згідно повідомлення російського інформаційного агентства „Интерфакс”від 4 січня 2003 р./
Комуністичні правителі СРСР отримали величезні можливості для підготовки війни завдяки іспанському золоту. Вбивство українців призупинено. Навіщо їх вбивати зараз.
Сатанинській імперській владі СРСР тепер необхідні українці , але тільки в якості гарматного м”яса. Адже СРСР готується до завоювання Європи.
Награбоване мінялось на валюту, а валюта використовувала для закупівлі озброєння.
На момент відвідування в 1933році німецьким полковником Гейнцом Гудеріаном паровозно-будівельного заводу в Харкові, окрім паровозів завод випускав побічну продукцію – танки. Кількість танків, що випускав завод на день складала 22 (!). Двадцять два танки на день, в мирний час, і тільки один завод.(!!!) Вражає?... Завдяки іспанському золоту, випуск військової продукції в СРСР, збільшився вп’ятеро.
Правителям СРСР на чолі зі Сталіним врешті-решт вдалося з третьої спроби розв’язати
Другу світову війну. Перші дві були невдалі. Перша іспанська, друга чехословацька,
але тільки третя, польська спроба, принесла СРСР так довго вимріяну для цієї сатанинської влади, світову війну.
На сьогодні архіви Російської Федерації трохи відчинили свої двері і правда про другу світову війну хлинула на весь світ завдяки дослідженням багатьох істориків і в першу чергу завдяки Віктору Суворову (Резуну В.Б.). „… Суворов сделал для понимания истории ХХ века больше, чем вся советская и западная историография вместе взятые.
Это мнение историка Юрия Фельштинского. После появления «Ледокола», количество историков, согласных с Суворовым, стало расти лавинообразно. Мельтюхов, Афанасьев, Петров, Орлов, Цурганов, Киселев, Соколов, Бобылев, Невежин, Мусиаль, Солонин, Крохмаль, Семидетко, Моудсли, Гилессен, Мазер, Топич, Хоффман - их фамилии можно перечислять и перечислять.”
Зібрані факти прохання розповсюдити якомога ширше...
З повагою пересічний українець з фейсбука
„ олексій-олександр з києва”
Коментарі
Дописати коментар