Окупаційна влада Закарпаття
14.02.2013
Олександр Гаврош
Уже більш як рік у Закарпатській обласній державній адміністрації на почесному місці висять портрети керівників краю. Хай би собі висіли, нічого не маю проти, окрім одного нюансу: поміж цих «вождів» виставили й очільників Закарпаття часів угорської окупації 1939–1944 року.
В іншій країні це б сприйняли як анекдот або марення божевільного. Однак у нас це – потворна реальність. Чи можна собі уявити у Празі, Варшаві, Парижі у державних органах влади портрети керівників часів німецької окупації? Ні, бо ці народи себе шанують.
Чи можна уявити в холі президентської адміністрації на Банковій портрет рейхскомісара України 1942–1944 років Еріха Коха чи в Одеській обласній держадміністрації – портрет румунського губернатора Трансністрії Георге Алексяну? Так би мовити, для збереження принципу історичності? Та першого, хто б таку думку висловив, стерли б на порох. А в Закарпатській обласній державній адміністрації, очолюваній Партією регіонів, окупанти висять.
Угорська армія у березні 1939 року увірвалася в Карпатську Україну, зустрічаючи опір на всіх керунках. Сотні патріотів загинули зі зброєю в руках, намагаючись зупинити окупантів. 5 років угорської окупації – це п’ять найчорніших років в історії Закарпаття.
Міклош Козма, який нині красується у холі Закарпатської обласної адміністрації, був один із керівників диверсійних операцій проти Підкарпатської Русі і Карпатської України. Диверсанти підривали мости і будинки, вбивали вояків і мирних жителів, робили все, аби завадити спокійному життю закарпатців. Ба більше, у своїх щоденниках цей політик зізнається, що був особисто присутній при розстрілі полонених карпатських січовиків у Перечині і навіть дозволив це варварство фільмувати.
Саме на настійливе прохання Міклоша Козми 18 тисяч закарпатських євреїв було відправлено у 1941 році на неминучу смерть до Кам’янця-Подільського. Окрім того, він був ідеологом заборони української мови і української ідентичності на Закарпатті. Тепер вдячні представники держави Україна вивісили його портрет.
Правління його наступника Вілмоша Пала Томчані увійшло в історію репресіями проти комуністичного й українського національного підпілля. Сотні людей було засуджено, десятки страчено. Публічні страти проводилися навіть у центрі Ужгорода.
Переслідування євреїв
Саме за часів цього «вождя» понад сто тисяч євреїв Закарпаття були зігнані в гетто.
В Ужгороді майже 9-тисячна єврейська громада за тиждень була виселена в два гетто, на цегляний завод та деревообробний, де вони перебували в жахливих умовах просто неба, майно євреїв було конфісковано, будинки відібрані. Тільки з Ужгорода в Угорський національний банк відправлено ящиків із єврейськими коштовностями на суму 400 тисяч крон.
Тих нещасних, що не підкорилися наказові окупаційної влади, розшукували і карали. Так, у підвалі колишнього домініального будинку пивного заводу, відомого під назвою «Совине гніздо», поліція виявила 19 членів родини Штерн і Міттелманн: чоловіків, жінок, дітей, що переховувалися у виїмках стін, бочках, загорожах. Євреїв знаходили на горищах будинків, а дівчинку Алісу Фішер відшукали навіть у комині. Тих, хто допомагав євреям переховуватися, нещадно карали. Десятки ужгородців за це були відправлені у концентраційні табори. «Єврейська» операція на Закарпатті була настільки успішною, що її навіть ставили іншим у приклад.
Завершив «розв’язання» єврейського питання на Закарпатті, що розпочали Козма та Томчані, наступний угорський «вождь» Ондраш Вінце, за правління якого всіх євреїв Закарпаття було вивезено із гетто в табори смерті. За часів угорської окупації загинуло понад сто тисяч місцевих євреїв, із них – десятки тисяч дітей. У світовій спільноті це називають злочином проти людяності, який не має строку давнини.
Ондрашу Вінце в Закарпатській обласній адміністрації чомусь «забули» повісити портрет. Зате всі його попередники спокійно висять, мовби випробовуючи владу не тільки на присутність здорового глузду, але й на те, наскільки низько може впасти мораль можновладців, які вшановують тих, хто приніс краянам тільки війну, кров та злидні.
Партія регіонів, яка так дбайливо плекає міф про Велику вітчизняну війну та перемогу над нацистськими загарбниками, у регіональній адміністрації вивішує портрети представників окупаційної влади. Тієї влади, яка послала цілу армію на Східний фронт, що пліч-о-пліч воювала з німцями проти радянських військ та партизанів. Як це закарпатський голова облдержадміністрації Олександр Ледида пояснить ветеранам, якими Партія регіонів так опікується 9 травня?
Зрештою, чому мовчать єврейські організації України, що так люблять вишуковувати антисемітизм чи не в кожному сказаному слові? Адже йдеться про пам’ять знищеної стотисячної громади – кожного шостого мешканця Закарпаття – у ті страшні роки.
Чи справді, як уже жартують, до Ужгорода повинен приїхати Олег Тягнибок із народними депутатами від «Свободи», аби зняти парсуни представників угорської окупації зі стіни облдержадміністрації й тим самим захистити вигублених євреїв від такої публічної наруги?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
В іншій країні це б сприйняли як анекдот або марення божевільного. Однак у нас це – потворна реальність. Чи можна собі уявити у Празі, Варшаві, Парижі у державних органах влади портрети керівників часів німецької окупації? Ні, бо ці народи себе шанують.
Чи можна уявити в холі президентської адміністрації на Банковій портрет рейхскомісара України 1942–1944 років Еріха Коха чи в Одеській обласній держадміністрації – портрет румунського губернатора Трансністрії Георге Алексяну? Так би мовити, для збереження принципу історичності? Та першого, хто б таку думку висловив, стерли б на порох. А в Закарпатській обласній державній адміністрації, очолюваній Партією регіонів, окупанти висять.
Угорська армія у березні 1939 року увірвалася в Карпатську Україну, зустрічаючи опір на всіх керунках. Сотні патріотів загинули зі зброєю в руках, намагаючись зупинити окупантів. 5 років угорської окупації – це п’ять найчорніших років в історії Закарпаття.
Міклош Козма, який нині красується у холі Закарпатської обласної адміністрації, був один із керівників диверсійних операцій проти Підкарпатської Русі і Карпатської України. Диверсанти підривали мости і будинки, вбивали вояків і мирних жителів, робили все, аби завадити спокійному життю закарпатців. Ба більше, у своїх щоденниках цей політик зізнається, що був особисто присутній при розстрілі полонених карпатських січовиків у Перечині і навіть дозволив це варварство фільмувати.
Саме на настійливе прохання Міклоша Козми 18 тисяч закарпатських євреїв було відправлено у 1941 році на неминучу смерть до Кам’янця-Подільського. Окрім того, він був ідеологом заборони української мови і української ідентичності на Закарпатті. Тепер вдячні представники держави Україна вивісили його портрет.
Правління його наступника Вілмоша Пала Томчані увійшло в історію репресіями проти комуністичного й українського національного підпілля. Сотні людей було засуджено, десятки страчено. Публічні страти проводилися навіть у центрі Ужгорода.
Переслідування євреїв
Саме за часів цього «вождя» понад сто тисяч євреїв Закарпаття були зігнані в гетто.
В Ужгороді майже 9-тисячна єврейська громада за тиждень була виселена в два гетто, на цегляний завод та деревообробний, де вони перебували в жахливих умовах просто неба, майно євреїв було конфісковано, будинки відібрані. Тільки з Ужгорода в Угорський національний банк відправлено ящиків із єврейськими коштовностями на суму 400 тисяч крон.
Тих нещасних, що не підкорилися наказові окупаційної влади, розшукували і карали. Так, у підвалі колишнього домініального будинку пивного заводу, відомого під назвою «Совине гніздо», поліція виявила 19 членів родини Штерн і Міттелманн: чоловіків, жінок, дітей, що переховувалися у виїмках стін, бочках, загорожах. Євреїв знаходили на горищах будинків, а дівчинку Алісу Фішер відшукали навіть у комині. Тих, хто допомагав євреям переховуватися, нещадно карали. Десятки ужгородців за це були відправлені у концентраційні табори. «Єврейська» операція на Закарпатті була настільки успішною, що її навіть ставили іншим у приклад.
Завершив «розв’язання» єврейського питання на Закарпатті, що розпочали Козма та Томчані, наступний угорський «вождь» Ондраш Вінце, за правління якого всіх євреїв Закарпаття було вивезено із гетто в табори смерті. За часів угорської окупації загинуло понад сто тисяч місцевих євреїв, із них – десятки тисяч дітей. У світовій спільноті це називають злочином проти людяності, який не має строку давнини.
Ондрашу Вінце в Закарпатській обласній адміністрації чомусь «забули» повісити портрет. Зате всі його попередники спокійно висять, мовби випробовуючи владу не тільки на присутність здорового глузду, але й на те, наскільки низько може впасти мораль можновладців, які вшановують тих, хто приніс краянам тільки війну, кров та злидні.
Партія регіонів, яка так дбайливо плекає міф про Велику вітчизняну війну та перемогу над нацистськими загарбниками, у регіональній адміністрації вивішує портрети представників окупаційної влади. Тієї влади, яка послала цілу армію на Східний фронт, що пліч-о-пліч воювала з німцями проти радянських військ та партизанів. Як це закарпатський голова облдержадміністрації Олександр Ледида пояснить ветеранам, якими Партія регіонів так опікується 9 травня?
Зрештою, чому мовчать єврейські організації України, що так люблять вишуковувати антисемітизм чи не в кожному сказаному слові? Адже йдеться про пам’ять знищеної стотисячної громади – кожного шостого мешканця Закарпаття – у ті страшні роки.
Чи справді, як уже жартують, до Ужгорода повинен приїхати Олег Тягнибок із народними депутатами від «Свободи», аби зняти парсуни представників угорської окупації зі стіни облдержадміністрації й тим самим захистити вигублених євреїв від такої публічної наруги?
Олександр Гаврош – письменник, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Коментарі
Дописати коментар