Сельбищна традиція населення Нижнього Поворскля

Юрій Пуголовок (Полтава), аспірант Національного

університету «Києво-Могилянська академія»,

науковий співробітник Полтавської археологічної

експедиції ДП НДЦ «ОАСУ» ІА НАН України

Розглядаючи історію заселення окремих районів України, ми вибудовуємо певну цілісну картину тих історичних процесів, що слугували підґрунтям формування території майбутньої держави. Одним із таких регіонів є Нижнє Поворскля. Не дивлячись на вже більш ніж вікову історію вивчення Поворскля, ще лишається багато відкритих питань стосовно його історії та розвитку, зокрема, це стосується і сельбищних традицій населення, яке проживало на цій території в різні історичні періоди.

Перший етап заселення Нижнього Поворскля пов’язується із появою на цій території у Х ст. пам’яток роменської археологічної культури, етнічним відповідником якої є літописні сіверяни. У мікрорегіоні пам’ятки роменської культури представлені укріпленими поселеннями, відкритими селищами та могильниками. До них належать: Полтавське городище і селище, що розташоване на Соборному майдані, та посади, що займають надсхилля Іванової та Інститутської гір¹, археологічний комплекс, що складається із двох городищ і посаду поблизу с. Старі Санжари (Решетняки) Новосанжарського району Полтавської області², та городище у смт Нові Санжари Новосанжарського району Полтавської області в ур. Маджари, що на сьогодні є найпівденнішим укріпленням роменської культури³. Пункти, котрі можна пов’язати із відкритими селищами, наступні: с. Лукіщина Полтавського району та с. Кунцеве Новосанжарського району Полтавської області⁴. Характерним у виборі місця розташування роменських укріплених поселень є те, що вони, зазвичай, розташовуються на високих корінних берегах⁵ і цілком були підпорядковані завданням оборони. Стосовно ж планувальної схеми сіверянських поселенських структур, то дослідники, зазвичай, дотримуються думки про хаотичний порядок такої забудови⁶, проте в ході археологічних досліджень Полтавського поселення були виявлені залишки вуличної забудови⁷.

Наступним етапом в освоєнні мікрорегіону є доба Київської Русі, за якої ця територія входить до складу Переяславського князівства. В цей період спостерігається значне збільшення кількості поселень осілого землеробського населення, що пов’язується із внутрішньо колонізаційними процесами, цілком залежними від оборонних стратегій центральної влади⁸. У ХІІ – першій половині ХІІІ ст. давньоруське населення активно заселяє лівий берег р. Ворскла. Прямим свідченням цього процесу є збільшення кількості відкритих селищ до городищ, у порівнянні із попереднім періодом, спричинене освоєнням нових земель. Для цього періоду дослідниками визначається переважання дрібних та середніх, не довговічних сіл, із засадами лінійної забудови⁹. На сьогоднішній день внаслідок археологічних розвідок значно розширилися відомості про розташування поселень цього часу. Так, загальна кількість їх вже сягає близько 25 пам’яток, переважна частина з яких є сільськими поселеннями¹⁰. Стосовно літописних «міст», то в Нижньому Поворсклі поки що їх локалізують лише кілька, а саме: Лтаву — сучасне м. Полтава та Ворону, що ототожнюється із Новосанжарським городищем, розташованим в ур. Маджари¹¹. Власне такий специфічний розвиток поселень у мікрорегіоні, на думку дослідників, постає у прямій залежності від декількох факторів: військового, територіального та економічного. З першим фактором слід пов’язувати зміну векторів у нападах кочовиків, які в цей час зосередили свою увагу на Верхній та Середній Сулі; з другим пов’язується сусідство давньоруського населення Нижнього Поворскля із місцями кочівок половецьких орд; проявом третього фактору є зосередження населених пунктів в економічно вигідних районах, поблизу річкових торгових артерій¹².

Надалі процес колонізації давньоруським населенням регіону та створення тут певної маргінальної зони зі своєрідною культурою був перерваний татаро-монгольською навалою сер. ХІІІ ст. ¹³

З огляду на брак історичних джерел та недостатню археологічну вивченість мікрорегіону можна припускати те, що життя на поселеннях продовжувалося, хоча і в менших масштабах, фактично, міста деградували до розмірів сіл та хуторів. Прикладом цього є те, що на найбільшому населеному пункті мікрорегіону, а саме на Лтаві, з середини ХІІІ ст. спостерігається значне скорочення кількості населення, яке мешкало на Івановій та Інститутській горах¹⁴, та лише у 1430 р. знову знаходимо відомості, що засвідчують відновлення життя на Полтавському поселенні — заселяється «пустая слобода» ¹⁵. Не дивлячись на значне скорочення кількості населених пунктів (приблизно у 5 разів¹⁶), дослідники припускають, що у золотоординський та литовсько-руський часи на Лівобережжі зберігаються елементи давньоруського територіального поділу¹⁷.

За цих періодів для території Нижнього Поворскля, як і в цілому для більшої частини Наддніпрянщини, провідним типом поселення стає село. Міста ж починають відроджуватися тільки в XV – XVI ст.¹⁸. Сільські поселення монгольської доби та часу існування Великого Князівства Литовського в межах мікрорегіону археологічно не досліджувалися. Проте, залучивши відомості про дослідження подібних пам’яток на теренах краю (городище у с. Олександрівка¹⁹, літописна Многа²⁰, селище поблизу с.Малий В’язівок²¹, поселення в ур. Барбара, поблизу Комсомольська²² та ін ), імовірним є те, що провідним типом забудови був садибний. Проте сам характер домобудівництва є дещо відмінним від традиційного давньоруського — в помешканнях немає чітко виражених печей²³. Подібна ситуація спостерігається й у Південному Подніпров’ї, де в ХІІІ – ХІV ст. збільшується кількість житлових споруд із відкритими вогнищами²⁴. В сільському господарстві простежується спадковість землеробства, свідченням чого є розташування поселень в річкових долинах та використання у господарських цілях легких для обробітку ґрунтів.

На кінець XIV – XV ст., після битви на Ворсклі та татарського спустошення, життя на Полтавщині, як і в цілому на Переяславщині, дещо занепадає. Власне із цими подіями дослідники і пов’язують завершення давньоруської доби на цій території²⁵.

Реколонізація краю відбувається з кінця XV – поч. XVІ ст., у литовсько-польський період. Частково територія Нижнього Поворскля входила до «Входной земли Сивера-Ворскла съ речками Полузерьемъ и Кустоловымъ», власно, така назва, на думку Л.В.Падалки, свідчить про те, що на цій території не було в цей час постійного осілого населення, яке б користувалося державним захистом. Про такий стан заселення Нижнього Поворскля свідчить і той факт, що на цій території фіксується наявність, принаймні, двох уходів (Кешенского та Волчого островів) ²⁶. Більш-менш сталою колонізація Нижнього Поворскля стає лише на початку XVІІ ст., що обумовлювалося причинами історичного та економічного характеру²⁷. Колонізаційні потоки тепер рухаються із північної Київщини, Брацлавщини та Поділля. В цей час повторно заселяються та утворюються нові населені пункти в межах усієї Полтавщини.

З другої половини XVІІ ст. територія мікрорегіону, як і Полтавщини в цілому, стає об’єктом козацької колонізації. Нижнє Поворскля входить до складу Полтавського полку, в межах якого після 1660 р. утворюються сотні Старо- та Новосанжарські, Кобилякська, Білицька, Сокільська, Кишенська та Переволочанська²⁸.

Отже, запропонований огляд характеру сельбищної традиції населення Нижнього Поворскля не претендує на остаточність та довершеність, він лише в загальних рисах намітив майбутні можливі наукові розшуки в цьому порубіжному регіоні. Не зважаючи на не достатню джерельну базу, ми все ж можемо зробити деякі висновки: в цілому, не дивлячись на значні історичні катаклізми, етнічним субстратом в цих землях виступала місцева сіверянська людність, що колонізувала ці терени ще у Х ст., в подальшому до якого домішалися татарські та отатарені елементи з Нижньої Волги та населення з Правобережної України, вірогідно, з Поділля. Розполіг та характер населених пунктів лишались практично ідентичними до давньоруського часу, про що свідчить хоча б той факт, що найбільші центри козацтва (Полтава, Старі та Нові Санжари) мали у своїй основі колишні києворуські укріплення.

____________________

1. Супруненко О.Б. Літописна Лтава (до 1100-річчя міста Полтави за даними археологічних досліджень) // Полтавський археологічний збірник — 1999 (до 1100 – ліття м. Полтави за результатами археологічних досліджень): Збірник наукових праць. — Полтава: Археологія, 1999. — С. 9 – 27.

2. Ляпушкин И.И. Славяне Восточной Европы накануне образования Древнерусского государства // МИА. — 1968. — Вып. 152. — С. 75.

3. Бовкун І.В., Суховська І.В. Давньоруське городище в Нових Санжарах // Пам’ятки археології Полтавщини: Збірник наукових праць. — Полтава: ПКМ, 1991. — С. 89 – 93.

4. Кучера М.П., Сухобоков О.В. и др. Древнерусские поселения Среднего Поднепровья: Археологическая карта. — Киев: Наукова думка, 1984. — С.172.

5. Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобережья (роменская культура и ее предшественники). — Киев: Наукова думка, 1975. — С.57 – 58.

6. Ляпушкин И.И. Днепровское Лесостепное Левобережье в эпоху железа // МИА. — Москва – Ленинград: Изд-во АН СССР, 1961. — № 104. — С. 234 – 235; Сухобоков О.В. Славяне Днепровского Левобережья (роменская культура и ее предшественники). — Киев: Наукова думка , 1975. — С.75; Він же. Роменская культура // Этнокультурная карта территории УССР в І тысячелетии н.э. — Киев: Наукова думка, 1985. — С.126; Юренко С.П. Домобудівництво населення Дніпровського Лівобережжя в VIII – Х ст. // Археологія. — Київ, 1984. — Вип. 45. — С. 34 – 35, 44; Григорьев А.В. Северянская земля в VIII – начале ХI века по археологическим данным. — Тула: «Гриф и К⁰», 2000. — С.76 – 79; Енуков В.В. Славяне до Рюриковичем. — Курск: Учитель, 2005. — С.119 – 120.

7. Кулатова І.М., Мироненко К.М., Приймак В.В., Супруненко О.Б. Житлово-господарські комплекси Х – ХІV ст. з розкопок літописної Лтави 1998 р. // АЛЛУ. — Полтава: Археологія, 1999. — №1 (5). — С.47 – 68; Пуголовок Ю.О. Про планування посаду літописної Лтави у Х – на поч. ХІ ст. // Середньовічні старожитності Південної та Східної Європи: Тези доповідей. — Чернігів, 2007. — С.143 – 147.

8. Коринный Н.Н. Переяславская земля. Х – первая половина ХІІІ века. — Киев: Наукова думка, 1992. — С.109 – 122.

9. Риер Я.Г. Сравнительная характеристика настройки средневековой деревни Восточной и Центральной Европы // Проблеми вивчення середньовічного села на Поліссі — Чернігів: Сіверянська думка, 1992. — С. 49 – 51.

10. Білоусько О.А., Супруненко О.Б. Мироненко К.М. Середньовічна історія Полтавщини (VІ – перша пол. ХVІ ст. н.е.). — Полтава: „Оріяна”, 2004. — С. 136, карта 18.14.

11. Супруненко О.Б. Про давньоруські центри Нижнього Поворскля // АЛЛУ. — Полтава, 1999. — № 1 (5). — С. 21 – 26; Супруненко, Приймак, Мироненко, 2004. — С. 7 – 8.

12. Коринный Н.Н. Переяславская земля … — С. 236.

13. Там само … — С. 237.

14. Супруненко О.Б. На землі Полтавській: Пам'ятки археології Полтави та околиць. — Полтава: Археологія, 1999. — С. 106 – 107).

15. Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы. — Полтава: изд. ПУАК, 1914. — С. 44.

16. Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старожитності золотоординського часу Дніпровського лісостепового Лівобережжя — Київ – Полтава, 2004. — С.75.

17. Там само … — С. 73.

18. Багновская Н.М. Севрюки (население Северской земли в XІV – XVІ вв.) // Вестник Московского университета. — Скерия 8. — История. — М., 1980. — №1. — С. 61.

19. Моргунов Ю.Ю. Древнерусские памятники поречья Сулы. — Kурск: издание ИА РАН, Kурск. гос. обл. муз. археологии, 1996. — С. 101.

20. Приймак В.В. Городище на р. Мнозі // АЛЛУ. — Полтава: Археологія, 1997. — №1 – 2. — С. 66.

21. Супруненко О.Б. Матеріали до археологічної карти Нижнього Посулля // Археологія. — К., 1989. — № 1. — С. 150.

22. Лугова Л.М., Мироненко К.М. Поселення ХІІІ – XІV ст. поблизу Комсомольська // АЛЛУ. — Полтава, 2001. — № 2 (10). — С. 121.

23. Кулатова І.М., Мироненко К.М., Приймак В.В., Супруненко О.Б. Житлово-господарські комплекси Х – ХІV ст. з розкопок літописної Лтави 1998 р. // АЛЛУ. — Полтава: Археологія, 1999. — №1 (5). — С.58; Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старожитності золотоординського часу … — С. 16.

24. Козловський А.О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я в ІХ – ХІV ст. — Київ: Наукова думка, 1992. — С. 174.

25. Івакін Г.Ю. Київ та битва на Ворсклі 1399 // АЛЛУ. — Полтава, 2000. — № 1 – 2 (7 – 8). — С. 121; Супруненко, Приймак, Мироненко, 2004, 18, 40

26 Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы. — Полтава: изд. ПУАК, 1914. — С. 50.

27 Там само … — С. 56.

28. Там само … — С. 91.

Джерело