Чому бідні? Бо дурні!

Вчора, 11:03

Саме українська книга може бути товаром, причому успішним товаром. Але де ще знайти таких божевільних і водночас компетентних ентузіастів на 46-мільйонну країну як "Є"?

Юрій Макаров

"Чому українські письменники заробляють найменше в світі?" Полемічний сюжет із такою назвою минулого четверга показав один зі столичних телеканалів.

Висновок журналістів був простий і безнадійний: по-перше, українці бідні й не можуть собі дозволити купувати книжки, по-друге, книгарень критично мало, тому навіть якби вони хотіли, купувати нема де.

Відтак продаж пари тисяч примірників будь-якого твору для більшості вітчизняних літераторів ‒ межа бажання, а з цього не загуляєш. Зачароване коло…

Колеги забули згадати ще одну обставину. В українських книгарнях українські книжки не продаються. Практично. Заходжу якось до "Книжкового супермаркету" біля мого дому. Шикарний відділ російської класики.

Непогано представлені переклади з англійської. Художні альбоми. Півмагазина ‒ вжиткова література: кулінарія, шиття, фітнес. Нон-фікшн специфічний: "100 любовников Екатерины великой"… "1000 лет российской государственности". Ну й, звісно, детективи: Донцова, Марініна, Платова… Геть усе ‒ виключно російською й від російських видавців.

Гаразд, для мене це не проблема, я російською читав і читатиму, але якось… незручно, незрозуміло, дикувато: українській книжці відведено скромненькі дві етажерочки в куточку. Питаю в продавчині, в чому фокус? Вона покірно звітує, що вони мають справу лише з двома вітчизняними видавництвами, інших взагалі не завозять. Така політика. І сором'язливо ховає очі.

Це було близько року тому, відтоді я наше районне вогнище культури обминаю. Може, щось за цей час змінилося, хоча навряд – з якого дива? Річ у тому, що всі існуючі в Україні мережі сучасних книгарень (окрім "Є" ‒ це зовсім окрема історія) належать російським власникам. І не просто бізнесу, а надпотужному бізнесу, пов'язаному з книговиданням. Відчуваєте різницю? Навіщо їм конкуренція?

А тепер трохи недавньої історії. Хоча все в минулому, про всяк випадок обійдуся без конкретних імен і назв, щоби не нарватися на позов, бо інформація інсайдерська. Донедавна в Росії було два великих видавництва, решта ‒ здебільшого арт-проекти, які не робили фінансової погоди.

Один із цих гігантів, за чутками, належав відомому олігарху. Свій зв'язок із видавничим бізнесом олігарх уперто заперечував, хоча самі працівники чудово це знали. Редакція купалася в грошах, там були чудові зарплати й захмарні гонорари, вони на пні скуповували авторські права на все, до чого могли дотягнутися.

Злі язики стверджували, що бізнес фінансувався з прибутків найбільшого в країні столичного гуртового ринку, який так само належав олігархові. Це була геніальна схема, значно ефективніша за конвертаційні центри й фабрики-пральні: в одні двері надходить чорна готівка, з інших вивозять стовідсотково легальний продукт, до того ж інтелігентний і респектабельний.

За дивним збігом обставин, справи у видавництва погіршилися, щойно в олігарха почалися проблеми, а він прогнівив когось на самій горі, побудувавши циклопічний п'ятизірковий готель у Туреччині. "Як це так", ‒ насупили брови нагорі, ‒ "заробляє в нас, інвестує за кордон?!"

Словом, олігарх певний час переховувався десь за межами досяжності царського гніву, а коли повернувся, ринок уже належав іншим, а його видавнича імперія сконала й злилася з конкурентом…

Це я до того, що книжковий бізнес в Україні ‒ не бізнес (точніше, бізнес, але не власне книжковий) і не змагання. Якщо ж додати до цього решту особливостей місцевого ландшафту: дикі ставки оренди, "сибірський" підприємницький клімат, дорогі кредитні гроші, повна відсутність захисту власного ринку, якщо це можна назвати ринком, і будь-якої державної підтримки, без якої в цій делікатній сфері обійтися важко хоча б на початках…

Ось тоді виникають правдоподібні пояснення: мовляв, що ви хочете? Попиту немає! Країна в нас бідна!

Я не дарма згадав мережу книгарень "Є", досвід якої успішно доводить, що все це маячня й саме українська книга може бути товаром, причому успішним товаром. Але де ще знайти таких божевільних і водночас компетентних ентузіастів на 46-мільйонну країну?

Тому в найближчому осяжному майбутньому не буде в нас ані Джоан Роулінґ, ані Е. Л. Джеймс, ані Стівена Кінґа, ані Умберто Еко ‒ письменників-мультимільйонерів. А Забужко, Андрухович, Матіос, Прохасько, Жадан, Карпа, Дереш, Роздобудько, Кокотюха й далі займатимуться літературою або як хобі, або вже як місією.

До речі, справді якісної свіжої російської книжки в українських-російських книгарнях теж нема. "Аристономию" Акуніна-Чхартішвілі та "Выходит продюсер" Роднянського мені довелося виписувати з Москви.

Юрій Макаров