Мітки

Роздуми над святом української державності


23.08.2012 _ Андрій Кузик

Hашу державну традицію звели до образу новоронародженої дитини. І ось, впродовж уже 21 року відбувається лицемірне дійство-знущання: то нам рочок, то ми уже вміємо ходити, то ми вже повнолітні і нам урочисто вручають паспорти.
Згідно з постановою “Про День незалежності України”, яку Верховна Рада України ухвалила 20 лютого 1992 року, 24 серпня – День Незалежності України.
У відповідності до тексту “Акту проголошення незалежності України” (далі “Акт”), прийнятого позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року (фрагмент тексту) задеклароване наступне:
– продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні,
– виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
– здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ.
На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року щодо проголошення незалежності України громадяни України висловились на підтримку незалежності.
У референдумі взяли участь 31 891 742 особи – 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) проголосувала "За".
Ось така коротенька історія народження цього свята – Дня незалежності.


Свято Незалежності чи Державності?
Аналізуючи наведений фрагмент, на перший погляд, все виглядає лаконічно, логічно та закономірно. Але, відкинувши ейфорію тих незабутніх переживань у вирі подій, свідком та учасником яких я був, відчуваєш певну недосконалість (в історичному сенсі) та незавершеність (в юридичному сенсі) цього важливого документу.
На мою думку, вводити в український новітній календар “День незалежності України” означає визнати своє колоніальне, рабське походження та заперечити все цінне та героїчне наших предків. Адже, українська державність має відлік щонайменше від Кия, Щека чи Аскольда.
Власне, у наведеному фрагменті тексту “Акту” присутні протиріччя у двох ключових фразах  “продовжуючи тисячолітню традицію державотворення” та “проголошує незалежність України та створення самостійної української держави ...”
Тобто факт української державності як історичної категорії визнається, але, водночас, поняття спадкоємності та наступності українських державних форм мовчки відкидається, адже декларується утворення нової держави.
Принагідно скажу, що ніколи не пізно прийняти у Верховній Раді постанову про правонаступність та історичну єдність наших державних утворень. Тоді б жоден суд не зміг піддати сумніву громадянство Бандери, Шухевича чи будь-кого, будь-коли народженого на українській території.
Звичайно, українським новітнім політикам у 1991 році дуже хотілося зафіксувати свою історичну значимість. Їм навіть не спало на думку те, що на вівтар державності України покладені десятки мільйонів життів цілих поколінь, впродовж кількох століть страждань та сподівань українців на визволення від загарбників та окупантів.
Проте, простим ура-голосуванням (більшості недавніх українофобів) та розчерком пера високих чинів нашу державну традицію звели до образу новоронародженої дитини. І ось, впродовж уже 21 року відбувається лицемірне дійство-знущання: то нам рочок, то ми уже вміємо ходити, то ми вже повнолітні і нам урочисто вручають паспорти.
Такої ганьби не витримали б ні рівноапостольний Володимир, ні король Данило, ні славні гетьмани Сагайдачний, Дорошенко, Хмельницький та Мазепа, не змирилися б наші велетні духа Шевченко та Франко, а про Бандеру та Шухевича годі й казати.
Але, вже така вона, правда, що ніхто із колишніх, тим паче, теперішніх очільників держави та їхніх ватаг псевдо-елітних пройдисвітів та покидьків не можуть піднятися на рівень “державних мужів”, щоб думати високими категоріями. Їхні голови забиті куди більш прозаїчними та меркантильними планами і цілями.
Зважаючи на суть викладеного та повноту терміну події, правильно було б ввести свято Державності України.
24 серпня чи 28 липня?
Відтак, логічною стає аргументація вибору та концепція самої дати такої події в українській державницькій історії. На перший погляд це завдання має багато варіантів вирішення, але, насправді, все до болю просто, зрозуміло та логічно.
З яким періодом історії української державності асоціюється єдність, сила та міцність країни, яку поважав увесь світ? Звичайно ж, із добою Київської Русі за часів князя Володимира. Укріпивши Русь територіально, Володимир подбав про ідеологічні та релігійні засади державного устрою, чим вивів державу на новий якісний рівень.
Тому вибір дати святкування Державності на користь дня Св. Володимира – 28 липня – очевидний. Об'єднання у цій даті символічних подій Хрещення України–Русі, Державності України та рівноапостольного Св. Володимира може дати нам українцям, нині сущим, неабиякий поштовх до усвідомлення свого походження, своєї сутності та формування чіткої системи цінностей.
Тому правильно було б називати 24 серпня Днем відновлення державності. Зрештою, такої ж, або рівної ваги є дати: 22 січня 1918 та 1919 років, 30 червня 1941 року.
А що відзначають у інших країнах?
В Естонії святковий день 24 лютого – День незалежності Естонії (подія 1918 року). А ще у Естонії: 4 червня – день Прапора (подія 1884 року), 3 січня – день пам'яті борців визвольної війни 1918–1920 рр.,  20 серпня – день відновлення незалежності Естонії (подія 1990 року).
У Латвії святковий день 18 листопада – День незалежності Латвії (подія 1918 року). А ще у Латвії: 20 січня – день пам'яті захисників барикад 1991 року, 26 січня – день міжнародне визнання незалежності Латвійської республіки (подія 1921 року), 4 травня – день проголошення декларації про незалежність Латвійської Республіки (подія 1990 року), 11 серпня – день пам'яті бійців за свободу Латвії (події 1920 року), .
У Литві День державності відзначається 6 липня. Це національне свято приурочене до дня коронації князя Міндовга, що відбулася в 1252 році.
А ще у Литві: 1 січня – день Прапора (подія 1919 року), 13 січня – день захисників свободи (події 1991 року), 16 лютого – день відновлення литовської держави (подія 1918 року), 11 березня – день відновлення незалежності Литви (подія 1990 року). Як бачимо, у Литві головне державне свято своїми подіями сягає глибини віків!
У Польщі святковий день 11 листопада – День незалежності Польщі (подія 1918 року). А ще у Польщі: 3 травня – свято Конституції (подія 1791 року), 15 серпня – день війська Польського (подія 1920 року).
У Чехії День державності відзначається 28 вересня. Це державне свято приурочене  їхньому покровителеві, святому Вацлаву, котрий був чеським князем з 924 до 935 року. А ще у Чехії: 28 жовтня – день незалежності Чехії (подія 1918 року), 17 листопада – день боротьби за свободу та демократію в Чехії (події 1939 та 1989 років).
У Словаччині святковий день 1 січня – День Республіки (подія 1993).  А ще у  Словаччині: 29 серпня – день Словацького Національного повстання (події 1944 року), 1 вересня – День Конституції (подія 1992 року).
У Грузії День незалежності відзначається 26 травня. Цього дня 1918 року демократичне керівництво Грузії на чолі з Ное Жорданія проголосило незалежність країни.  А ще у Грузії: 9 квітня – день відновлення незалежності (подія 1991 року) і день пам'яті загиблих (події 1989 року), але є звичайним робочим днем.
У Росії святковий день 12 червня – День Росії (встановлений на честь прийняття Декларації про державний суверенітет РРФСР в 1990 році). А ще у Росії: 23 лютого – День захисника Вітчизни, 4 листопада  – День народної єдності (на честь визволення Москви від польських загарбників 1612 році).
Більшість країн Східної Європи, котрі перебували під гнітом Російської імперії, респондують свої державницькі статуси до періоду закінчення першої світової війни.
Якщо аналізувати вік святкування дати Державності (Незалежності) більшості країн світу, то Україна знаходяться серед когорти наймолодших країн та державних утворень (від 1991 року): Хорватія, Словенія, Словакія, Молдова, Киргизстан, Узбекистан, Вірменія, Таджикистан, Туркменістан, Казахстан, Македонія, Придністров'я, Абхазія, Еритрея (африканська країна), ПАР та Південний Судан.
Навіть Білорусь офіційно веде своє державницьке літочислення від 3 липня 1944 року (неофіційно – від 25 березня 1918 року – День Волі).
Без жодних вагань та історичних сумнівів наш північний сусід – Росія – відраховує свою державність буквально від 862 року, згадуючи, в контексті, Руську державу (Київську Русь) зі столицею (чомусь?) в Новгороді. Отакої, а нам, українцям зась до нашої матірної та кровної держави Русі (зі столицею в  Києві!) – нам тільки 21 рік.
Неперервність та спадкоємність українських державних формацій
Для підкріплення тези про неперервність української державності наведу у хронологічній послідовності наступні державні утворення (незалежні, автономні, та у складі імперій) українських земель:
  1. Дохристиянська Київська держава та Білі хорвати (VI – X ст. н.е.).
  2. Київська Русь (IX – XIII ст. н.е.).
  3. Галицько-Волинське князівство або Королівство Русі (1199–1349).
  4. Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське (з другої половини XIII – до початку XV ст.) з двома державними мовами – литовською та староукраїнською.
  5. Велике князівство Руське (1432–1435).
  6. Відсутність будь-якої державної форми. У 1492 р. впeршe згaдуються козаки-xристияни (кияни та чeркaсцi), які в гирлі Днiпрa рoзбiйницьки нaпaли нa турeцький корабель.
  7. Гетьманщина (1648 –1667).
  8. Велике князівство Руське (1658–1659).
  9. Автономна Козацька держава (Гетьманщина). Поділ Гетьманщини на Правобережну та Лівобережну Україну (1667 р. Андрусівський договір), у 1764 році Катерина II скасувала гетьманщину).
  11. Катерина II в 1775 році ліквідувала Запорізьку Січ. Останнім гетьманом України в складі Російської імперії був граф Кирило Григорович Розумовський.
  12. Королівство Галичини та Володимирії (Лодомерії) – складова частина Габсбурзької монархії, Австрійської імперії і Австро-Угорщини з 1772 до 1918 роках.
  13. Українська Народна Республіка. Центральна Рада (1917 – 1918).
  14. Українська Народна Республіка. Директорія (1918 – 1920), Західно-Українська Народна Республіка (1918 – 1919).
  16. Більшовицька окупація. УСРР у складі імперії СРСР (від 30 грудня 1922 року).
  17. Більшовицька окупація. Українська Радянська Соціалістична Республіка у складі імперії СРСР (Згідно з Конституцією 1937 року).
  18. Карпатська Україна – автономія у складі Чехо-Cловаччини (У 1938–1939 рр.).
  19. Більшовицька окупація. Унаслідок політичної угоди між СРСР та гітлерівською Німеччиною у вересні 1939 р. і червні-липні 1940 р. до УРСР було приєднано західноукраїнські землі.
  20. Більшовицька окупація. 28 червня – 3 липня 1940 окупаційні війська СРСР зайняли Бессарабію і Північну Буковину, що належали Румунії. 2 серпня 1940 зі складу УРСР виведено Придністров'я (воно разом з рядом територій в Бессарабії утворило Молдавську РСР). УРСР одержала Північну Буковину з Чернівцями, південні райони Бессарабії з містом Білгород-Дністровський (Аккерман).
  21. Німецька окупація. Акт відновлення Української Держави (30 червня 1941 р. в будинку “Просвіти” у Львові було проголошено відновлення Української держави).
  22. Німецька окупація. Дистрикт Галичина створений 1 серпня 1941 року (складався з Львівської, Дрогобицької, Станіславівської і Тернопільської (за винятком її північних районів) областей).
  23. Німецька окупація. Райхскомісаріат Україна створений 1 вересня 1941 року (охоплював Волинь, Полісся, Правобережжя і частину Полтавщини; при дальшому просуванні німецьких військ 2 вересня 1942 було приєднано решту Полтавщини й Запорізької області).
  24. Більшовицька окупація. У березні 1945 року, згідно радянсько-польським договорам, частина Дрогобицької області (Бірчанський, Ліськівський і західна частина Перемишльського району з містом Перемишль) були передані Польщі.
  25. Більшовицька окупація. УРСР належать до перших членів ООН - 50 держав, які підписали Статут ООН на конференції в Сан-Франциско 26 червня 1945 року.
  26. Більшовицька окупація. 29 червня 1945 в Москві було підписано угоду про входження Підкарпатської Русі, що належить Чехословаччини, до складу УРСР. Крім того були передані деякі власне словацькі території. Нові території отримали назву Закарпаття.
  27. Більшовицька окупація. 16 серпня 1945 Польщі були зроблені деякі поступки, лінія кордону УРСР з Польщею проведена по лінії Керзона.
  28. Більшовицька окупація. В травні 1948 року Медиківський район зі складу Дрогобицької області передано Польщі.
  29. Більшовицька окупація. 15 лютого 1951 відбувся обмін територіями між СРСР і Польщею, в результаті чого УРСР втратила частину території Дрогобицької області (Нижньо-Устріцький район).
  30. Більшовицька окупація. 19 лютого 1954 зі складу РРФСР до складу УРСР переданий Крим (без вказівки статусу міста Севастополя).
  31. Більшовицька окупація. 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991 року.
Правничі та духовні засади сучасної Української держави
Без перебільшення можна стверджувати, Україна має унікальні в історичному значенні пам’ятки, а відтак, і традиції державного права та устрою:
- "Руська Правда". Збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права.
- Статут Великого князівства Литовського. Основний кодекс права Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського. Видавався у трьох основних редакціях. Найдосконалішим вважається Третій Литовський Статут 1588 р. Це був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду, містив норми практично всіх галузей права. Статут був головним джерелом українського права на Гетьманській Україні.
- Березневі статті 1654 року. Угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.
- Конституція Пилипа Орлика. Договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, укладений 5 квітня 1710 року. Написаний латиною та староукраїнською мовою. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу.
- Універсали Української Центральної Ради. І Універсал (від 23 червня 1917 року) проголосив автономію України. II Універсал (16 липня 1917) зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом. IIІ Універсал (від 20 листопада 1917 року)  проголосив Українську Народну Республіку "не відділяючись від Росії". ІV Універсал (від 22 січня 1918 року) проголосив УНР "самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу".
Звичайно, що це далеко неповний перелік правничих свідчень про українські державні традиції, але достатньо переконливий у диспуті на цю тему.
Висновок
Українська форма державності була неперервною, за винятком кінця XV – початку XVІІ століть, і впродовж більше, ніж тисячу років мала спільні риси та ознаки, що є незаперечним фактом її спадковості.  
Таким чином, день 24 серпня за своєю історичною вагою та сутністю української державної традиції не може бути святом – “День незалежності України”.
Водночас, день 28 липня, що є святом рівноапостольного Св. Володимира та Хрещення України-Русі, має бути святом “Державності України”. Ця дата і символічне триєдине поєднання в ній може стати своєрідним початком відліку в українській системі цінностей, яку сприйме кожен простий українець.
Отож, не будьмо невігласами і називаймо все своїми іменами. Вивчаймо свою історію і робімо правильні висновки.
Дивіться також:
Андрій Кузик
Старший викладач Національного університету "Львівська політехніка"

Надіслати допис електронною поштою
Мітки:

Коментарі

Дописати коментар

Популярні публікації