Лебединська трагедія

Прапор України

18 березня 2013

В українській історії є сторінки, які неможливо забути і аналіз яких проливає світло на суть подій, що відбулися пізніше. До таких належать події в містечку Лебедин на Сумщині. Там з кінця 1708 року діяла слідча канцелярія російського царя Петра І, яка піддала нелюдським тортурам і закатувала близько 900 козацьких старшин і місцевих жителів, що підтримували гетьмана Івана Мазепу. Прізвища козаків, закатованих в Лебедині, та їхня точна кількість дотепер не встановлена.

Після поразки національно-визвольного повстання Івана Мазепи проти московських поневолювачів, метою якого було забезпечити незалежність України, прокотилася хвиля жорстокого терору і репресій проти гетьманців. Жорстоко було вирізано захисників Батурина, включно з жінками і дітьми, зруйновано Запорозьку Січ. 30 червня 1709 страчено козаків, взятих у полон після капітуляції шведської армії Левенгаупта біля Переволочної.

Проте апогеєм терору ката українського народу Петра І проти українців стала саме Лебединська катівня. Відтоді царські й комуністичні загарбники ті події замовчували і приховували. Саме нелюдським терором Петро І посіяв страх серед українських мас, щоб вони не змогли навіть подумки підтримати Мазепу.

Перебуваючи у Лебедині (теперішня територія Сумської області), Петро І створив сумнозвісну слідчу канцелярію, куди звозили прихильників гетьмана Мазепи і піддавали їх надлюдським тортурам та знущанням. Підставою для катування став "Указ войсковой старшине, ушедшей с Мазепой к Шведам" від 1 листопада 1708 року царя Петра І.

Ілько Борщак та Рене Мартель у книзі "Іван Мазепа. Життя й пориви великого гетьмана" чи не найкраще описали те, з якою жорстокістю московити проявляли до українців свою "братню любов": "Тоді почалися організовані лови на мазепинців. Страшна "канцелярія амбасадорів", яку краще можна було назвати "царською кімнатою мук", розташувалась у Лебедині біля Харкова. Довго з покоління у покоління передавали собі українці тихцем жахливі описи про те, що тоді діялось у Лебедині. Там повстав окремий цвинтар, який народ охрестив "цвинтарем гетьманців". Люди ніколи не знали і вже не знатимуть точної кількості похоронених там жертв. Тільки архіви і хроніки тієї доби ще зберегли подробиці варварських мук, які вигадувала садистична уява Петра. На те, щоб тероризували Україну, він мусив ужити кривавих варварських засобів, які Москва дістала в спадщину від Азії.

В усіх цих справах цар давав точні інструкції. Він наказував "не гаяти часу на зайві формальності" (ця цитата, як жодна інша, перегукується із сумнозвісним наказом Лєніна розстрілювати "бєз лішнєй валакіти").

Микола Маркевич, описуючи ті події, зазначав, що старшин, які не прибули на Глухівську Раду, було піддано катуванням у Лебедині. Їх чекали страшні тортури, під якими від них вимагали чинити наклепи на себе та на інших старшин. Хто до кінця не хотів визнавати "провини" перед загарбниками – тих жорстоко страчували. Наслідком діяльності злочинної московської амбасади став великий цвинтар закатованих гетьманців, добре відомий місцевим жителям.

Крім козацької старшини, Петро І та Мєншиков страчували простих людей і козаків-мешканців Лебедина за підозрою в співчутті гетьманові. Найстрашнішою карою було колесування і саджання на палю.

Важко пояснити і неможливо пробачити катування, здійснені "православними братами". Це був масштабний за своїми розмірами прояв нелюдського терору, злочин проти людяності, який увінчував відверту окупацію московитами України. Цей приклад нелюдської жорстокості пізніше використовували царська охранка і нелюди з НКВД. Нащадки лебединських катів – лєніни, сталіни, кагановичі і берії довгий час колесували Україну. Навіть зараз у Лебедині стоїть пам'ятник Лєніну – практикові комуністичного терору.

Лебединська трагедія розвіює всі брехливі московські міфи про Івана Мазепу та його повстання. Це наочний приклад, проти якого зла довелося піднятися гетьманові і як воно проявило себе в Україні. Лебединська трагедія – знак питання для українців, перед якими стоїть завдання позбутися будь-якої обтяжливої російської чи комуністичної окупаційної спадщини і вимагати від Москви вибачення і розкаяння за Лебединську гекатомбу.

Ігор Шляхетнюк,
Київська міська організація ВО "Свобода"