Про фільм "Левіафан" (спроба рецензії після перегляду)

Ну от і я переглянув "Левіафана". А то всі в Інтернеті хвалять... От премію росіянам дали, яку вони ще від 1969 року  (Бондарчук,  "Війна і мир") не отримували. "Росіяни" тут дещо умовно, бо два співпродюсери, один з яких Олександр Роднянський.

Фільм знято в канонах соцреалізму (типове в типових обставинах). Сюжет такий. На березі якогось північного моря (зйомки велися на Кольському півострові) в дерев'яному, але двоповерховому будинку живе головний герой, за професією автомеханік,  з сином-підлітком і молодою дружиною (син лишився від першої дружини, що померла). Меру міста  потрібна земельна ділянка, як узнаємо в кінці фільму, під будівництво церкви. Хазяїв будинку виселяють по суду. Щоб відстояти свої права головний герой запрошує з Москви друга молодості, а тепер адвоката, колишнього співслужбівця.

Хоч адвокат і московський, але касаційний суд місцевий, тому рішення суду першої інстанції залишається в силі, тобто мешканців виселяють. От такий прогнозований сюжет. Але далі починаються "загадки русской души".

Синок - "трудный подросток". Він конфліктує з мачухою і батьком, дозвілля проводить з однолітками на розвалинах старої церкви. Коли головного героя затримують в міськвідділу міліції при подачі заяви  на дебош п'яного мера, адвокат і дружина головного героя не знаходять нічого кращого, як перепихнутися в готелі. Отака подружня вірність і чоловіча дружба.

Інша сюжетна лінія - адвокат шантажує мера компроматом в обмін на 3.5 млн. рублів. Для порівняння: держоцінка компенсації за знос будинку - 600 тисяч. Але самовпевнений москвич недооцінив противника. Мер "пробив" адвоката по своїм каналам і виявив блеф. Невдаху шантажиста вивозять за місто, братки його добре б'ють, а потім мер для острастки робить два постріли з пістолета у нього під вухом.

Та перед цим компанія у складі головного героя, його дружини, адвоката, подруги з чоловіком і тестем виїжджають на природу відсвяткувати минулий день народження, поїсти шашликів і постріляти. Поки компанія готує шашлики, адвокат знову вирішив перепихнутися з дружиною героя... Та їх застукали діти. Герой-автомеханік набив адвокату морду, а його блядюга-дружина відвезла коханця в готель. Отака сімейна драма.

Головний герой свою дружину прощає, бо вона "хороша людина". Речі пакують, човна продають. Головна героїня виходить на обривистий берег моря, довго стоїть і мабуть таки сама стрибає зі скелі. Глядач повинен здогадатися...

Ну а головного героя звинувачують у вбивстві власної дружини. В сараї  міліція знаходить молоток - можливе знаряддя вбивства. Епілог: головного героя саджають мінімум на 15 років за вбивство. На сина-підлітка вирішила оформити опіку подруга мачухи, з натяку якої за  посередництвом чоловіка-міліціонера і порушили карну справу.

В фільмі є вражаючі кадри, як ковш екскаватора руйнує будинок, фактично все усталене життя. Є й інші кадри - проповідь єпископа у новозбудованому храмі. Кортеж відїжджає від церкви і глядачі бачать, що церква збудована на місці зруйнованого будинку.

Висновки. Тут кожний робить їх сам. У фільмі нема позитивних героїв. Найбільше на позитив претендує головний герой. Але якось усе в його житті йде напарекосяк і не видно позитиву. І так у кожного з основних і другорядних героїв.

Постать єпископа епізодична. Відносини церкви і влади - візантійська симфонія. Владика у фільмі кілька разів  повторює: Вся влада від Бога. Сільський батюшка навпаки, наче антитеза владиці, але якось не віриться в його щирість. Сцена: матушка годує свиней хлібом. Не знаю, чи це Роднянський придумав цю сцену, але українця це вражає. Хоча і в нас ще за Брєжнєва свиней по селам хлібом годували.

Сценарій фільму  написано так, що добро і зло - в одному флаконі і одне переходить в інше. Мер міста, на околиці якого живе головний герой, замолює свої гріхи будівництвом церкви. З-за цього виникає конфлікт навколо будинку, точніше, навколо земельної ділянки. Адвокат наче на боці добра, але задля його торжества займається шантажем. Вірна дружина зраджує чоловіка. Син героя наїжджає на мачуху, яка добре до нього ставиться. Головна героїня, вцілому наче бездоганна дружина,  але блядує з приїжджим адвокатом. Владика все бачить, але підлому циніку потрібен новий храм, не зважаючи на його моральну ціну. Сільський батюшка годує свиней хлібом. Подруга героїні фактично виступає детонатором посадки в тюрму головного героя, але при цьому, спокутуючи гріх, хоче зі своїм  чоловіком стати опікуном фактичного сироти.

Загальне враження: фільм сумний, тягучий, хоч і реалістичний. Якось кепсько стає на душі від його перегляду. Ніякого тобі хеппі-енду. Ну і неминуче виникає асоціація з путінською Росією: суцільна безвихідь! Мабуть за це авторам фільму "вороги Росії" і премію дали .