КЫРЫМЛЫ ХАДЖИ МЕХМЕД СЕНАИ. КНИГА ПОХОДОВ: ИСТОРИЯ ХАНА ИСЛЯМ ГИРАЯ ТРЕТЬЕГО

КЫРЫМЛЫ ХАДЖИ МЕХМЕД СЕНАИ

КНИГА ПОХОДОВ

ИСТОРИЯ ХАНА ИСЛЯМ ГИРАЯ ТРЕТЬЕГО

Отже, читав учора оцей кримськотатарський літопис про події 1648-49 років в Україні і про славного Іслам-Гірей-хана. Рекомендую і вам переглянути.

На жаль, перекладач тільки філолог, а треба було б додати ґрунтовний коментар історика.

Які виникають питання?

1. Маршрут татарського походу.

Мабуть-таки Чорний шлях, але ідентифікувати географічні назви можна лише частково. Перекоп, який ми знаємо ще як Ор-Капи, в літописі зветься Ферахкерман. А самого мурзу перекопського Тугай-бея йменують Тугай-бек.

Кримське військо переправляється через річку Озю (Дніпро) і далі рухається межиріччям Дніпра та Інгулу чи Інгульця (Онгюль). Легко ідентифікується верхів'я річки Чорний Ташлик (Ташлик Баши), баш - голова, в переносному сенсі - те, що зверху. Річка Саксаганли - то Саксагань на Кіровоградщині. А от вгадати в місцевості Чипартіль село Піщаний Брід, теж Кіровоградщина, проблематично. Брід там є і зараз, але ним вже не користуються. Саме село офіційно існує з 1735 року.

Але є там одна історична загадка, яку я  вирішити поки що не зміг, маю тільки гіпотезу. Брід той був стратегічний, тому при броді повинно було існувати поселення мінімум від часів Бату-хана. Якщо глянути гугл-карту Піщаного Броду, то можна побачити острів. Він штучний, бо утворений каналом. Коли викопали канал з'ясувати не вдалося, але по дурості задуму - скоріше всього в період "аракчеєвщини" -  село було одним із центрів військових поселень. На каналі збудували водяний млин, хоча в каналі нема ніякої потреби.

Справа в тім, що брід в Піщаному Броді не природній, а штучний. Він утворений  греблею. Широка  гребля у вигляді кам'яного насипу створює широкий нижній б'єф, річка широко розливається при незначній глибині. З навколишнього рельєфу видно, що раніше, до будівництва греблі,  річка була вужча, зате глибша. Нижче  греблі відразу і починається власне брід, глибина - менше півметра. Далі вниз за течією - броду нема на десятки кілометрів, вище за течією - теж.

В часи Улусу Джучі на караванних шляхах мости на річках не будували, бо це було економічно недоцільно: великі витрати на будівництво, витрати на ремонти, нарешті міст легко було зруйнувати. Замість мостів будували кам'яні броди (притоплені греблі). Річкова вода вільно перетікала по верху греблі. Звичайно, це обмежувало судноплавство, але його, як правило, на малих річках і так не було.

Є підстави вважати, що в Піщанім Броді на річці Чорний Ташлик маємо не греблю, а гард. Такий же, як на Південному Бузі, але менший. Гард, хто не знає, - споруда щоб ловити рибу. Річку перегороджують насипом з каміння, лишаючи невеликий прохід. Вода через дірки між каміньми тече, а риба тут пройти не може. А у вузькім місці ставлять плетені з очерету і верболозу загорожі, в отвори яких і "ловиться" риба. І нашим предкам-бракон'єрам лишалося лише вантажити рибу у діжки і вози.

За умовчанням вважається, що Бузький гард збудували запорожці, де на однойменному острові містився адміністратиіний центр Бугогардівської паланки. Але мені колись попадалися дані про чисельність залоги паланкового центру в часи Нової Січі, перед її ліквідацією. Ні, ледачі запорожці не впряглися б у таку титанічну роботу. Та й ніякої нагальної потреби будувати гард у них не було.

То ж вважаю, що гарди і на Бузі, і на Чорному Ташлику були збудовані в "золоті часи" Улусу Джучі  - правління Узбек-хана і Джанібек-хана. Тоді і робочої сили вистачало і, головне, була економічна потреба - інтенсивна урбанізація степів на караванних маршрутах. Міське населення полюбляло їсти "балик". Це слово в тюркських мовах значить не тільки  відомий делікатес, а й просто рибу.

2. В 1648 році в Криму ще жили за Ясою, в усякому разі у міждержавних стосунках дотримувалися її норм. "... а так как, согласно обычаям Чингизовым обратившимся за помощью прощается их прежняя вражда и провинность, то последовал приказ прикрыть все прошлые обиды подолом прощения."

3. Кримські татари станом на 1648 рік виявилися не такими добрими мусульманами, як я про них думав. Перемога над поляками була ознаменована великою п'янкою. Пили не тільки кумис, який в умілих руках можна довести до міцності в 60 градусів, і вино, яке робили греки та вірмени, але й ракію ("тлетворное влияние братьев-турок"). Однак найбільше мене здивувало, що татари пили й пиво. Південні та середземноморські народи, де було розвинене виноробство, пива не вживали. Та й економічно це не вигідно, бо виноградна лоза росте там, де зернові не посієш. Виняток - хіба що стародавній Єгипет, де зерна було вдосталь, а виноград на поливних землях не можна було вирощувати. 

Так от, ні греки, ні вірмени, ні генуезці пива не варили. Якщо пиво не від кримських готів, які повинні були з тих самих економічних причин перейти на вино, то пити пиво татар навчили українці. Тим більше, що якщо чумаки з Криму везли сіль, то щось повинні були везти і в Крим. Алкоголь - ідеальний вантаж.

Щодо ракії не скажу. Зараз вона поширена на всій європейській території колишньої Османської імперії, з Туреччиною включно. Але давні греки та візантійці самогонного апарату не знали. Історики вважають, що його винайшли арабські алхіміки з аль-Андалузу (Іспанії). Хоча від  бурятів до киргизів самогонний апарат добре відомий. Чи може москалі їх навчили?

Власне, нічого дивного в толерантному  ставленні до алкоголю в Криму не має. Син нашої славної Роксолани виявився алкоголіком і кілька наступних султанів також. Видно імунітет до горілки не передається по жіночій лінії.

Юра Романенко любить писати, що українці розвалили Жечь Посполиту і Радянський союз. Османську імперію мабуть також. Бо від п'яниць-султанів і почався занепад Останської імперії.

4. Іслам Гірей-хан виявився мудрим діячем. Гроші від польскої контрибуції і  данини московського царя, яка виявилася більше звичайної, бо цар не знав про плани хана і боявся походу на Москву, були частково використані на ремонт перекопських укріплень. Так, на всяк випадок.

Цікавий кошторис будівництва:

- гроші - 100 000 курушів (турецька назва таляра);

- вапно - 8 000 батманів (існували різні батмани, від 6.25 до 25,00 фунтів);

- будівельний ліс - 100 000 в'язок;

- залізо штабове - 800 кантарів (1 кантар приблизно 0.5 центнера);

- будівельний камінь - 10 млн. штук.

Перекладач пише про граніт, але в Криму покладів граніту здається нема, є ракушняк і вапняк. Інкерманський вапняк, коли висохне, стає дуже твердим, на позір не згірш граніту.

Об'єм викопаного ґрунту - 100 000х20х20 кулачів. Кулач - ймовірно, лікоть. Грабарські роботи виконувалися шляхом мобілізації всього населення ханства, то ж встигли за 9 днів. Залишки рову від Караденізі (Чорного моря) до Чувашденізі (затока Сиваш) існують і досі. За 40 днів збудували стіну з баштами та господарські будівлі. З такими темпами Кримський канал могли збудувати ще тоді...

А ще було збудовано міст, мабуть в Бахчисараї, реконструйовано мечеть в Гезлеві (Євпаторія) і там же збудовано фонтан, фактично водогін.

5. Ще мене зацікавили переправи, що згадуються в документі. Одна через Дніпро, зветься Диван Кечіді, тобто урядова переправа. Інша - Хан Кечіді, тобто ханська переправа, знаходиться на річці Кок Суви (не ідентифікована). Якщо Жвате - Животів (сучасне село Новоживотів на Вінничині), то й переправа десь там.

Назви досить дивні, як для середини 17 ст., але для часів Улусу Джучі виглядають цілком природньо - там, на переправах, влаштували ямські станції. Одну переправу організовано ханським рішенням, іншу - рішенням ханського уряду (беклярибеком), звідси і назви. Звісно, що Кримський хан чи його диван, не могли облаштовувати переправу на території, що  не контролювалась кримською владою. І що повинен робити кримський уряд в степу біля Дніпра, щоб на його честь назвали переправу?