Девять комментариев о Коммунистической партии

«Девять комментариев о коммунистической партии»

Наш коментар:

Український націоналіст за визначенням автоматично є і антикомуністом. Українським антикомуністом.

Але мені не хочеться бути антикомуністом китайським. Більше того, якби я був китайцем, то певно став би китайським комуністом. Бути китайським комуністом означає автоматично бути і китайським націоналістом. Всі комуняки таємні націоналісти, позаяк здебільшого не говорять про свій націоналізм. Просто КП(б)У завжди була "компартією України", як території, і ніколи українською компартією. КП(б)У завжди була російською компартією в Україні.

Звичайно, що якби я був уйгуром, монголом або тібетцем, то мені навряд чи сподобалися б китайські комуністи. Але читаючи антикомуністичний китайський сайт ловиш себе на думці, що ти на боці китайських комуністів, а не проти них. Сайт модерується з Америки, можливо на тайванські гроші, але скоріш за все, що ні. То ж за логікою все антикомуністичне рано чи пізно повинно стати і антикитайським. Звідси випливає, що китайський народ в своїй більшості за емігрантами не піде. Ніякі "кольорові революції" в Китаї після подій на площі Тяньаньминь (1989р.) просто неможливі.

І нарешті, моя позиція щодо КПК і китайського комунізму. Китайський комунізм, як ідеологія, звісно базується на марксизмі, але велику роль відіграють і "ідеї Мао Цзедуна", Ден Сяопіна та сучасних китайських лідерів. За формою це марксизм, але за суттю це ідеологія КПК.

Що ж являє собою сучасна КПК? Якщо просто, то це організація орденського типу, яка контролює сучасну китайську державу. Товариш Сталін порівнював ВКП(б) з Орденом мечоносців. Загалом, вдале порівняння.

З економічної точки зору сучасний народньо-господарський комплекс КНР є "азіатським способом втробництва". За допомогою КПК ним керують. Кадрові партпрацівники (номенклатура) по-китайськи звуться "ґаньбу". В китайській статистиці їх відносять до пролетаріату. Звісно, що КПК не складається лише з одних чиновників. КПК має своїх членів скрізь і в цьому розумінні вона нагадує гібрид розвідки з таємною поліцією.

Китайська компартія має ряд специфічних характеристик, що різко відрізняє її від КПРС. Обома партіями керують/керували Політбюро на чолі з генсеком, але, з поправкою на чисельність населення, у Китаї є ще внутрішнє Політбюро - Постійний комітет Політбюро ЦК КПК. Воно і є справжнім Політбюро.

Радянська суспільна думка вслід за буржуазними ідеологами ділить владу на законодавчу, виконавчу і судову. Китайці теж визнають існування цих гілок влади, але додають до них ще й четверту - кадрову. Саме нею і займається КПК.

Ще одна китайська специфіка - інституційна та ідеологічна роль армії. В СРСР армія є одним з інститутів радянської держави, де партія діє конкретно через Головне політичне управління (ГПУ). Армія не може стояти над партією за визначенням. В СРСР неможливий лозунг Мао "Партія повинна вчитися в армії!". В китайській армії є звичайно і Міноборони, і Генштаб, але контролюється армія не через ГПУ, а через Центральну військову раду, яких формально дві: Центальна віськова рада ЦК КПК (існує з 1949 року) і Центральна військова рада КНР (існує з 1983 року). Персональний склад обох рад, як правило, співпадає. Цікаво, що ні Статут КПК, ні Конституція КНР повноважень Рад не розмежовують. Отже, Центральна військова рада керує власне армією (Народно-визвольна армія Китаю) і внутрішніми військами (Народна озброєна міліція Китаю), куди входять ще й прикордонники, пожежники, охорона тюрем,  таборів, важливих промислових підприємств, лісів і служба надзвичайних ситуацій. ЦВР підпорядковані:

1.Генеральний штаб НВАК, 

2. ГПУ НВАК, 

3. Головне управління тилу НВАК, 

4. Головне управління озброєнь та військової техніки НВАК.

Внутрішні війська мають свій штаб.

Очолює ЦВР завжди генсек ЦК КПК, виняток - Ден Сяопін, який очолював ЦВР, але формально не був генсеком, що говорить про справжню роль цієї посади.

Ще одне з найбільших досягнень китайських комуністів - легітимність передачі верховної влади в країні. В СРСР Сталін прийшов до влади внаслідок інтриг і відсторонення від влади Леніна і Троцького. Пішов Сталін від влади внаслідок державного перевороту і фактичного вбивства (ненадання медичної допомоги). Прихід до влади Хрущова і Брєжнєва також відбувався внаслідок державних переворотів. Абдурахман Авторханов влучно підмітив, що в СРСР не існує легального способу передачі влади. Хоча обрання генсеком Андропова, Черненка та Горбачова відбувалося мирно, загальний результат - розвал СРСР, красномовно говорить про ефективність такої передачі.

За існуючими в Китаї правилами не можна обіймати пости генсека, члена Політбюро, члена ЦВР та деякі інші більше, ніж два п'ятирічних терміни. Крім того, про майбутні призначення, як правило оголошується заздалегідь, що різко зменшує інтриги та підкилимну боротьбу, насамперед на нижчих рівнях влади.

Чи можна в Україні використати китайський досвід? Звичайно, що можна. Для цього треба лише проводити незалежну політику. Насамперед націоналісти повинні встановити в Україні монопартійну систему. Західні наші "спонсори" не згодні навіть на класичну англосаксонську двопартійну систему. Бо чим менше партій (в ідеалі - одна), тим складніше на них впливати з-за кордону. Знаходження при владі націоналістів і є ідеальним варіантом з точки зору інтересів нації. На кого можна проміняти націоналістів? Тільки на національних запроданців і компрадорів! Це я про демократію говорю. Замість міжпартійної боротьби повинна бути боротьба внутрішньопартійна. І не треба боятися застою. Китайська середньовічна доктрина проголошує, що на владу треба мати мандат Неба. А Небо може і забрати мандат! Тому Небо треба уважно слухати і вчасно реагувати.

І держвласність у китайців прекрасно працює. Тільки у нас крадуть все підряд. Ніяка корпорація, навіть транснаціональна, не може зрівнятися з державою, бо за корпорацією - лише  великі гроші, а за національну державу люди готові віддати своє життя. Не вірте в ліберальні теорії, що держава розкладається, її роль зменшується і зрештою її замінять корпорації. Гине не держава взагалі, а держава ліберальна, яку знищують зсередини. Здоровій національній державі, як ізраїльській чи китайській, нічого не загрожує.

Держава-бензоколонка Росія, у якої реально боєздатного війська 70 тисяч, тримає в страху всю Європу з усіма її транснаціональними корпораціями. Ось така реальна ціна ліберальних держав, якими керує фінансова олігархія. Або такі держави будуть окуповані, або нації знайдуть в собі сили загнати банкірів і страхувальників під шконку, де їм і місце. Майбутнє може бути лише за виробничим капіталом (державним і приватним), а не за фінансовою інфраструктурою, яка не виробляє жодних матеріальних благ, але може влаштувати в країні кризу і знищити таким чином своїх політичних конкурентів.