Чи виникне в Європарламенті Націоналістичний Інтернаціонал
фото:REUTERS
Новий склад Європарламенту, вочевидь, буде менш дієвим та більш сконцентрованим на самопіарі, ніж попередній. Проте радикальних змін у стосунках з Україною він, скоріше за все, не здійснить
Чотириста мільйонів європейців впродовж чотирьох днів обрали свій парламент – точніше, мали його обрати. Бо, не зважаючи на відсутність гігантських черг чи терористів на виборчих дільницях, шаленої явки помічено не було – навіть скромний загальний показник у 43,11% виявився, в сухому залишку, приємною несподіванкою. Бо, приміром, в Нідерландах виборами зацікавились 37% наділених правом голосу, в Угорщині – 27, а в Словаччині – лиш 11%. Прес-служба ЄП навіть назвала цьогорічний результат „історичним” – бо він на 0,11% переважує показник виборів-2009. А явка завжди була ахіллесовою п’ятою подібних заходів, оскільки знижувалась безперервно з моменту заснування інституції.
Перевороту у Європарламенті теж, здається, не трапиться. Європейська народна партія, котра контролювала 274 місця у попередньому складі парламенту, залишилась лідером і тепер – щоправда, з далеко скромнішими 212 місцями. Далі йдуть Прогресивний альянс демократів і соціалістів (186 місць), Альянс лібералів та демократів (70 місць), „зелені (55 місць), Європейські реформісти і консерватори (44 депутати), об’єднані європейські ліві (43 депутати).
Всі ці результати зрозумілі і очікувані. Набагато цікавіше, як поведуть себе 67 нових депутатів Європарламенту, котрі прийшли від „непарламентських” – себто, раніше не представлених партій. До речі, їх кількість може помітно зрости по мірі того, як завершується підрахунок голосів у країнах, де вибори проходили вчора. При тому значна кількість цих депутатів – представники радикальних правих і лівих, євроскептиків, котрі заперечують саму потребу в існуванні ЄС, чи, приміром, угорської партії Йоббік, котра для підігріву великоугорського духу виборців періодично претендує на Закарпаття. Серед них будуть і представники французького „Національного фронту”, що набрав 25% голосів у себе на батьківщині, і Партії незалежності Об’єднаного Королівства, що взяла рекордних 30% у Великій Британії, і чимало інших, котрі донедавна вважались маргіналами і фріками європейського політичного мейнстріму.
Ситуація виходить парадоксальна – у вищому представницькому органі Європейського союзу засідатиме помітна кількість людей, які не підтримують існування самого Євросоюзу. Проте їм доведеться звикати до парламентської реальності – а парламенту до них.
З точки зору банальної логіки, ультраправий „Національний фронт” мав би домовитись про створення фракції разом з кількома іншими близькими за ідеологією групами з інших країн, а потім спробувати створити коаліцію хоч би й з помірковано-правою Народною партією й сформувати праву більшість разом „зі старшими товаришами”.
Проте цього – на біду чи на щастя – скоріше за все, не трапиться. Бо для створення парламентської фракції у ЄП потрібно не тільки 25 депутатів – що для ультраправих нового складу зовсім не проблема – але й наявність у фракції депутатів з 7 різних країн. А от знайти французьких, британських, румунських і ще якихось націоналістів, які б змогли злагоджено й у одній фракції працювати на що завгодно – навіть на деконструкцію Європарламенту – навряд чи є реальним.
В результаті у Європарламенті, дуже ймовірно, збережеться стара конфігурація парламентської більшості – але з меншою перевагою у голосах, і з гігантським позафракційним „болотом”, зосередженим радше на самопіарі, ніж на розвитку ЄС. Що навряд чи можна назвати великим досягненням виборів.
Можливо, сумнівні результати роботи нового складу Європарламенту підштовхнуть на наступних виборах європейців до енергійнішої явки, і чіткішого висловлення своєї думки, яким повинен бути ЄС.
Безумовно, новий склад Європарламенту є менш „проукраїнським”, ніж попередній – і це погана новина. Що Йоббік, що „Національний фронт” мало хвилюють наші проблеми, і ідею не те що пустити українців в ЄС, але навіть розкидатись якимось „особливим партнерством” в якості утішальної цукерки для України вони явно не будуть.
З іншого боку, скептичні прогнози про „румунських нацистів", що крутитимуть європарламентом на власний розсуд” не мають під собою ніяких реальних основ. Голова Єврокомісії скоріше за все буде або консерватором (Жан-Клод Юнкер), або соціал-демократом (Мартін Шульц). І ставлення їхнє до української проблематики навряд чи сильно відрізнятиметься від ставлення Баррозу. Себто як мінімум асоціація та безвізовий режим є реальними цілям, які український уряд цілком може досягнути. І це українцям варто сприймати як хорошу новину. Інших, на разі, немає.
Коментарі
Дописати коментар