Економічна платформа націоналістів (з коментарями)

    Пообіцяв нещодавно одному своєму знайомому накидати так тезово сторінок на 2-3 економічну платформу націоналістів, однак, бачу, що поспішив. Це в футболі і в науковому комунізмі всі гарні специ. Економіка, особливо та її частина, що зветься макроекономіка, вимагає багатьох пояснень. Тому текст буде одразу з коментарями, позаяк без них тупоголові студенти будуть кепкувати з «помилок» автора.

Якщо люди старшого віку ще пам'ятають марксистську політекономію і при бажанні можуть порівняти новомодні ліберальні вчення з марксизмом, то мізки сучасної молоді – tabula rasa – пиши, що хочеш.

Один студент дивувався, що націоналізм не поєднується з лібералізмом. Він то думав, що все поєднується. Інший студент доказував мені неминучість загибелі керованої націоналістами української держави, позаяк ліберальний Захід не дасть нам кредитів. І навіщо той хлопчина в націоналісти записався?

Ще одні кажуть, а навіщо ще якась економічна програма, коли є програма ВО «Свобода», де досить-таки непогано прописана економічна частина. Може й непогано написана, але писали ту програму не економісти, хоча можливо «брав участь» якийсь хлоп з кандидатським чи докторським ступенем з економіки.

Платформа бачиться мені системою заходів, які реально можна буде здійснити, як тільки політична влада опиниться у наших руках. Автор наголошує саме на практичності платформи, а не на пропагандистському ефекті. На основі цієї платформи можна буде створити і її пропагандистський варіант.

1. Хронологічні передумови.

У своїх прогнозах автор виходить з того, що Віктор Янукович досидить в президентськім кріслі до виборів 2015 року, а може і далі. Однак більш ймовірним буде припустити, що в 2015 році президентом України стане Віталій Кличко або Петро Порошенко. Однією з умов обрання нового президента є надання старому - «золотого парашюта», - системи політичних гарантій для В.Януковича і його сім’ї. Звичайно, за посередництва США, бо інакше ні Кличко, ні Порошенко свого слова не дотримають.

Ймовірним буде також припустити, що новий президент не отримає стільки влади, як його попередник. Що олігархами буде ініційована чергова «конституційна реформа», яка перерозподілить президентські повноваження на користь Кабміну і Верховної Ради.

Після 2015 року у нас будуть слабкі Уряд і Президент. Від політики багатовекторності, тобто балансування між Москвою і Заходом, Україна перейде на чисто прозахідну позицію. Очевидно, що світова економічна криза завершиться до 2015 року і це створить на 1-2 роки ілюзію покращення економічного становища з отриманням політичних дивідендів діючим президентом-«реформатором» і правлячою партією.

Але всі «реформи» президента зведуться до виконання побажань МВФ. Тому вже в 2017-18 роках ми отримаємо нову кризу ліберального режиму, визваною виключно виконанням Урядом рекомендацій МВФ. Саме на хвилі цієї кризи можливий прихід націоналістів до влади.

Саме тоді стане можливим ситуативний союз українських націоналістів з внутрішніми і зовнішніми акторами, тобто олігархами, заінтересованими в наведенні порядку в країні, і  Росією та Європою, заінтерисованих в безперебійному функціонуванні трубопроводів, підземних сховищ газу і транспортних коридорів, а також у відсутності біженців на своїх кордонах.

«Медовий місяць» у відносинах з Заходом закінчиться відразу, як тільки там зрозуміють, що українські націоналісти не збираються бути маріонетками і торгувати інтересами власної нації. Ситуативний союз розпадеться, а демократичний Захід оголосить нам економічну блокаду. З великою вірогідністю, принаймні частково, до західної блокади приєднається і Росія. Особливо коли Росію буде очолювати не Путін, а якийсь прозахідний політик. З великих світових гравців на добросусідські відносини ми зможемо розраховувати тільки на КНР.

2. Адміністративні передумови.

Будь-яка реформа має методологічну та адміністративну складову. Тобто ми повинні знати чого і як хочемо досягти і що нам для цього потрібно. Але щоб здійснити намічене, нам потрібен механізм перетворень, тобто система адміністративних інститутів за допомогою яких ми будемо втілювати в життя ці перетворення.

Тут ми підходимо до поняття «сила держави». Скажімо, російський цар Іван Грозний міг відрубати голову будь-якому своєму підданцю, але реформи вцілому відбувалися в його державі дуже повільно. Хоча прообраз галузевих міністерств (прикази) запровадив саме він.

З іншого боку сталінський СРСР мав розгалужену бюрократичну систему, що робила можливими такі грандіозні перетворення, як індустріалізація, колективізація, передислокація промислових підприємств в умовах війни у східні райони країни. Ще більш ефективною була німецька бюрократія. Ну а найбільш ефективно працювала англійська державна машина. Американці за ефективністю державної машини займають проміжне, між англійцями і німцями, місце. Тим більше, що економіка США, за винятком Пірл-Харбора, не піддавалась бомбардуванню чи іншому знищенню виробничих потужностей.

Отже, станом на 2018-20 роки, перед українською економікою стоятимуть наступні завдання:

• Провести інвентаризацію існуючих виробничих потужностей та скласти план введення в експлуатацію нових, виходячи з необхідності заміщення імпорту.
• Провести інвентаризацію існуючих експортних виробничих потужностей та скласти план введення в експлуатацію нових відповідно до затверджених планів нарощування експорту.
• Провести інвентаризацію існуючої транспортної інфраструктури (шосейних доріг, залізниць, портів та аеропортів, митних переходів і т.п.) та скласти плани їх модернізації і розвитку.
• Відкоригувати міжгалузеві баланси відповідно до трьох перших завдань.

Назвемо речі своїми іменами: ми будуватимемо мобілізаційну економіку. Жоден інший тип економіки не справиться з поставленими завданнями, особливо в умовах блокади.

Відповідно, всі ресурси країни повинні бути сконцентровані в одних руках, але при цьому приватна форма власності на засоби виробництва там де вона є, буде збережена. За основу візьмемо німецьку модель, як найбільш досліджену на пострадяньскькому просторі.

Отже вся повнота виконавчої влади буде сконцентрована в Уряді країни, який чисельно не повинен перевищувати 7-10 чоловік. Ніяких віце-прм’єрів! Уряд буде виконувати функції сталінського Державного Комітету оборони.

Вся реальна економіка буде об’єднана в певну кількість галузевих комітетів, керівники яких будуть підпорядковані міністерству. Його назва може бути Міністерство економіки, Міністерство економічного розвитку чи Міністерство промисловості і торгівлі. Власники чи топ-менеджери підприємств оголошуються віршафтсфюрерами (господарськими керівниками). Віршафтсфюрер підпорядкований голові відповідного комітету і не може бути знятий за бажанням власника підприємства.Галузеві комітети фінансуються підприємствами, що до них входять.

Для керівництва економікою створюється Держплан, Держпостач, Держкомцін. Держплан на відміну від свого радянського попередника буде займатися в основному індикативним плануванням та створенням міжгалузевих балансів. Держпостач займатиметься постачанням сировини і матеріалів, що відпускаються за фондам. Держкомцін займатиметься ціновим моніторингом та при необхідності - встановленням директивних цін. Очевидно на певний період в країні будуть заморожені ціни і зарплати.

Реформа правоохоронних органів зведеться до повного оновлення кадрів, можливо за винятком криміналістичного та експертного апарату. При цьому весь особливий склад повинен бути укомплектований людьми, які ніколи раніше не працювали в жодному правоохоронному органі, а колишні працівники цих органів пожиттєво не матимуть права влаштування на свою колишню чи аналогічну роботу (заборона на професію – звалося така політика в ФРН). Те ж саме стосуватиметься працівників податкової та митної служб.

Доцільно також буде розмежувати повноваження різних правоохоронних служб. Оскільки більшість економічних злочинів так чи інакше пов’язані з несплатою податків, то доцільно буде передати розслідування всіх економічних злочинів податковій поліції. Тоді як Кримінальна поліція займеться кримінальними злочинами, а СБУ – політичними. Для контролю за діяльністю держапарату створюється нова служба – Комітет держконтролю. Держконтроль буде розслідувати всі корупційні справи, а також займатися методологією застосування законодавства, тобто виявляти корупційні схеми, включно з потенційними. Також на комітет покладатиметься і розробка законодавства, як антикорупційного, так і іншого, включно з тим, що знаходиться на стиках різних відомств. Комітет Держконтролю у випадку незгоди матиме право вето на законопроекти, схвалені комітетами Верховної ради. Вето долається на пленарному засіданні ВР.

Наголосимо, що контрольні функції Держконтролю поширюються і на діяльність аппаратів ВР, Кабміну, міністерств і відомств. Головний об’єкт моніторингу – документообіг, прийняття рішень за отриманими «сигналами», ефективність зворотнього зв’язку, етапність вирішення проблеми (кількість етапів руху документів згори до низу і назад для вирішення питання по суті).

Сучасне суспільство живе в інформаційному потоці. Не можна не згадати про роль пропаганди та контрпропаганди. Свободу слова ми збережемо, але редактори ЗМІ не повинні її плутати з ворожою пропагандою. Буде прийнято Кодекс журналістської етики з чітким переліком етичних і не етичних понять. Певно, що будуть і обмеження на рекламу. Буде адміністративно регулюватися поняття «чорнухи», тобто негативних матеріалів (інформація про вбивства, інші злочини, катастрофи та песимістичні прогнози, як різновид залякування населення, тобто ворожої пропаганди). Думаю, що 20% «чорнухи» для таблоїдів буде досить, звісно, респектабельні видання самі будуть підтримувати цей показник десь на рівні 5%.

3. Методологія реформ.

Під методологією реформ ми бачимо простий перелік певних заходів, що повинні бути проведені за принципами сітьового планування (критичний шлях, логічна послідовність, взаємозв’язок, тривалість).

Реалії політичного моменту звісно внесуть коригування у будь-які економічні плани, але «критичний шлях» від цього мабуть не зміниться. Отже, логічна послідовність заходів на перші дві п’ятирічки після революції буде у нас такою:

• Стабілізація системи. Встановлення керованості народним господарством.
• Стабілізація платіжного балансу. Політика імпортозаміщення.
• Розвиток внутрішнього ринку. Нарощування експорту.
• Відновлення потенціалу українського ВПК.

Нагадаю, що це саме логічна, а не хронологічна послідовність дій, оскільки всі дії будуть відбуватися паралельно і як завжди буває в хаосі – не зовсім послідовно. Наші критики скажуть, що зробили б все значно краще і з меншими втратами, але критики розумні, як моя теща завтра. Ніхто за нас цього не зробить, тим більше – краще.

Самий складний етап – перший «Стабілізація системи. Встановлення керованості народним господарством». Під керованістю народного господарства ми розуміємо такий його стан, коли виконуються директиви уряду і його органів на місцях. Під стабілізацією системи ми розуміємо такі заходи:

• Усунення загрози втрати політичної влади.
• Створення дієвого державного апарату.
• Бездефіцітний або малодефіцитний бюджет (починаючи з 2-ого або 3-ого року після революції).
• Скорочення безробіття (до 15% і менше від числа найманих працівників, починаючи з 3-ого року після революції).
• Приборкання інфляції (на 2-ий та 3-ій роки не більше 10-15% на рік, далі - не більше 2-5%).
• Стабільність курсу національної грошової одиниці (на 2-ий та 3-ій роки девальвація не більше 10%). В подальшому – негласна прив’язка до долара США.

Другий етап «Стабілізація платіжного балансу. Політика імпортозаміщення.» такий же складний, як і перший. Компрадорська влада зробила все можливе, щоб українська економіка була максимально прив’язана до кредиторів і МВФ. Відповідно наші компрадори – це експортери сировини та продукції первинної переробки з низькою доданою вартістю. Економічний базис породжував і відповідну економічну політику.

Націоналісти різко змінять усю економічну політику на стимулювання відчизняного виробника. Але зробити це буде надзвичайно складно, в умовах, коли більшість підприємств порізані на металолом, кадри розбіглися: хто на пенсію, хто за кордон, хто на базар торгувати, ПТУ закрито чи перепрофільовано, а офісний планктон не бажає працювати руками. Фактично індустріалізацію доведеться проводити заново.

Стимулювання вітчизняного виробника передбачатиме в першу чергу відновлення виробничих галузей (промисловості, будівництва, вантажного транспорту, сільського господарства, матеріально-технічного постачання). Останнє в умовах мобілізаційної економіки має вирішальне значення, позаяк його високу ефективність роботи треба буде поєднати з низькою маржою.

   Економіка не може собі дозволити вимивання оборотних засобів на невиробничі цілі: дивіденди чи в широкому розумінні паразитичне споживання власників. Тому нарахування та виплата дивідендів або буде обмежена якимось невеликим відсотком, або взагалі скасована. Всі вільні кошти повинні бути направлені на розвиток виробництва. Тобто відбувається капіталізація прибутку і власники підприємств нічого не втрачають. Однак право власності передбачає  необмежене право власника розпоряджатись, присвоювати та використовувати об’єкт власності. В цьому розумінні відбувається обмеження прав власника на користь української держави і топ-менеджменту підприємства. Зрозуміло, що власники, якщо вони не є менеджерами на власному підприємстві,  повинні на щось жити, тому повинні отримувати якійсь суми, хоча б на рівні прожиткового мінімуму.

У випадку, якщо розширення даного виробництва недоцільно, то його прибуток може бути використаний для будівництва чи реконструкції іншого підприємства, при цьому власник прибутку отримує корпоративні права на суму інвестиції.

Стабілізація платіжного балансу країни буде досягнута головним чином створенням імпортозаміщуючих виробництв, хоча Україна не СРСР і не весь імпорт можна буде замінити. Але збільшити видобуток енергоносіїв, включаючи видобуток нафти і газу на шельфі Чорного моря, цілком можливо.

Крім суто економічних існують і адміністративно-економічні методи зменшення відтоку іноземної валюти:

• Адміністративна заборона укладати договори купівлі-продажу, комісії, доручення, роялті  з господарчими суб’єктами, зареєстрованими в офшорах.
• Створити в Україні господарчий орган з перестрахування (пайщики - всі страхові компанії) з тим, щоб анулювати всі договори з перестрахування, що укладені українськими страховими компаніями з зарубіжними.
• Створити в Україні національний процесінговий центр для обслуговування дебетових та кредитних платіжних карток виключно в національній валюті. Заборонити українським банкам поповнювати мультивалютні платіжні картки міжнародних платіжних систем, за винятком видатків на закордонні відрядження.
• Заборонити обіг іноземної валюти в Україні, крім магазинів «д’юті фрі» та подібних. Заборонити оцінку товарів, робіт чи послуг в іноземній валюті. Заборонити обмінні пункти та купівлю валюти в банках, крім видатків на закордонні відрядження. Продаж іноземної валюти банкам чи обмін валюти населенням не забороняється.
• Купівля чи продажа іноземних цінних паперів відбувається лише з індивідуального дозволу НБУ та за умови, що це приведе до збільшення виробництва в Україні чи поліпшення фінансового стану підприємства. Тобто невиробничі підприємства не можуть купувати/продавати іноземні цінні папери.
• Невиробниче інвестування за кордон (купівля нерухомості і т.п.) дозволяється лише за індивідуальним дозволом НБУ та в межах ліміту конвертації частини дивідендів в іноземну валюту.
• Заборона імпортувати матеріали чи комплектуючі для псевдовиробництв на зразок «Кока-коли», де «технологічний процес» полягає в змішуванні імпортного концентрату з українською газованою водою, при чому левова частка собівартості складає якраз вартість концентрату. Під виглядом імпорту відбувається вивезення валюти за кордон. Хай «Кока – кола» переходить на випуск «Байкалу».

Таким чином адміністративно-економічні методи сприятимуть перекриванню відтоку валюти з країни, в першу чергу на індивідуальне (паразитичне) споживання. Прощайте турецькі і єгипетські курорти. Прощайте казино і ресторани. Будемо розвивати кримські курорти і вітчизняні казино. Хоча грошей на казино не вистачатиме навіть у колишніх олігархів. Дивіденди обмежено, бонуси топ-менеджерів – також. Але чорний ринок валюти – дозволений. Підприємства-експортери навіть не зобов’язані продавати валюту на біржі, вони можуть під виглядом відряджень відправляти своїх топ-менеджерів на курорти. Але все легально. «Чорного налу» немає, бо немає відносин з офшорами. Про ліквідацію «обналічки» - нижче.

Про розвиток внутрішнього ринку, нарощування експорту та відновлення потенціалу українського ВПК багацько говорити не будемо. Автор не пропонує нічого іншого, як скористатися китайським досвідом, але з урахуванням української специфіки. Специфіка ця полягає в тому, що в Україні рівень урбанізації в кілька разів більший, ніж в Китаї, тому трудові резерви на селі не значні. Вважаємо за потрібне відразу впроваджувати тезу щодо високої продуктивності праці і, відповідно, дорогої робочої сили. Саме, як тезу. Бо спочатку матимемо низьку продуктивність та зарплати на рівні китайців.

Ще один китайський винахід – занижений курс національної валюти до іноземної, думаю, впровадимо. Аналітики вважають, що курс женьміньбі по відношенню до долара США занижено в 1,5-2 рази.Це робить вигідним будь-який експорт і не вигідним будь-який імпорт. В українських умовах дорогі енергоносії сприятимуть їх економії, але металургія і хімія, що працюють на експорт, цього може й не відчують через зростання доходів.

4. Економіко-політичні заходи.

Оскільки політика невіддільна від економіки, то є ряд начебто виключно політичних заходів, які мають своєю метою вплив на  економіку. От скажімо, навіщо Україні членство у Раді Європи? Щоб котрогось з наших президентів судили, як Мілошевича? Ні, президентам це не потрібно. Українським гастарбайтерам потрібен безвізовий режим, але його не дають, і Рада Європи їм в цьому не допоможе.

Реально виявляється, що Європа чинить з нами, як продавці радянської торгівлі: до потрібного товару (дефіциту) додають ще й неліквід. Тобто, нашій компрадорській еліті членство в Раді Європи, яке їй не потрібне, нав’язали. Скажете, що українці, як народ, вцілому виграли, бо тепер мають змогу жалітися у Страсбург на дії чи бездіяльність українських судів? Бо наші суди дійсно корумповані і не виносять справедливих вироків.

Біда тільки в тому, що й на справедливі і не корумповані українські суди все одно  будуть жалітися у Страсбург. І не факт, що Страсбурзький суд вчинить справедливо, позаяк міф про справедливий європейський суд – тільки міф. Коли справа С.Мілошевича стала розсипатися, то він раптово помер. Добре, спишемо на випадковість. Але от Юлія Тимошенко сидить в українській тюрмі понад два роки, а у європейському суді ніяк руки не дійдуть розгледіти її справу. Мабуть кожний день прем’єрів «судять»!

Членство України у РЄ має ще один наслідок – заборону розстрілювати злочинців. Але ж ми своїх злочинців збираємось за китайським прикладом розстрілювати на стадіонах, щоб люди все бачили і знали. Бо ж як інакше боротися з ворогами нації і корупціонерами, що в даному разі одне і теж? З Ради Європи Україна вийде або призупинить членство,дивлячись, що вигіднішим буде.

Ще одна організація, де треба переглянути умови нашого членства, - Світова організація торгівлі (СОТ). Ще Янукович збирався переглядати ці умови, але потім на нього натиснули і питання відпало. Але умови дискримінаційні, особливо щодо відносин з ЄС. Ну і вважаємо, що В.Янукович підпише і Угоду про Асоціацію з ЄС. І цю угоду доведеться переглянути на предмет відповідності нашим національним інтересам. А потім перед будинками Кабміну і АП повісити українських ініціаторів підписання Угоди. Ні, учасників Євромайдану вішати не будемо, вони кабальні угоди не готували і не підписували.

Боротьба з корупцією. Вважаємо, читач погодиться, що боротьба з корупцією є неефективною без застосування смертної кари. Нам потрібно збудувати в Україні правову державу. До цих пір вона не збудована тільки тому, що при компрадорськім режимі, вирощеному у нас Заходом,  не може бути держави «без корупції». Бо перше, що має зробити правова держава, це анулювати угоди, укладені корупціонерами із західними ТНК та ЄС.

Боротьба з корупцією почнеться з ліквідації обставин, що корупцію провокують. Ліцензії і квоти, які обмежують доступ суб’єктів господарювання до певних ресурсів, повинні продаватися з аукціонів, до яких всі мають рівний доступ. За отримиання хабарів відповідальність несе виключно їх отримувач і це повинно бути закріплене в Кримінальному і Кримінально-процесувльних кодексах. Спецслужби отримають право влаштовувати чиновникам і всім держслужбовцям провокації у вигляді дачі хабара, за отримання якого буде таж сама відповідальність, що й за звичайний хабар.

Буде ліквідована т.з. «обналічка», тобто конвертація безготівкової валюти в готівкову (інколи навпаки), що супроводжується видачею документів на фіктивну покупку товарів (робіт, послуг) і веде до зменшення оподатковуваної бази з податку на прибуток і ПДВ. Обналічкою займається т.з. «конвертаційний центр» у складі відділення дрібного банку, легальних фірм-посередників, т.з. «транзитів», що не мають активів, та безлічі фірм-одноденок або на жаргоні податківців «ям». Операція обналічки полягає в перерахуванні клієнтом коштів на рахунок першого транзиту, той перераховує кошти другому… а потім гроші потрапляють на рахунки «ями», звідки знімаються готівкою. На момент перевірки «ями» вже не існує…

Українські податківці ще з часів М.Азарова «борються» з обналічкою технічними засобами, тобто намагаючись відслідковувати всі платежі за допомогою реєстрації податкових накладних. Такий метод дуже затратний і абсолютно не ефективний, позаяк звітний період (місяць) цілком достатній для замітання слідів. Тому на практиці конвертаційні центри, що мають «дах», успішно працюють.

Суть нашого методу боротьби з «обналічкою» полягає в тому, щоб зробити конвертацію нерентабельною операцією. Для чого будь-якого другого посередника оподатковуємо акцизом в розмірі 50% від вартості товару (суми платежу). Тобто нормальна схема реалізації виглядає так: виробник (імпортер) - оптовик – роздрібний торгівець. Якщо після першого оптовика виникають другий чи третій перекупники, то схема перестає бути нормальною, а оптовики (другий і третій) підпадають під акциз. Обналічка стає неможливою, бо в цілях безпеки вимагає існування мінімум двох «транзитів», другий з яких наривається на акциз, а «транзит», нагадую, - легальне підприємство.

Описана схема сприятиме прозорості господарських відносин, позаяк сприятиме ліквідації перекупників. Тепер оптові фірми змушені будуть відкривати свої філії в регіонах і відвантажувати їм товари для реалізації. Але передача товарів в межах балансу, нагадую, не є реалізацією. І тут не можна змухлювати.

5. Валютна політика.

Вище вже трохи говорилося про валютну політику в розумінні платіжного балансу країни. Нижче піде мова - в розумінні національної безпеки. Обвал валют або Азійська валютна криза 1997 року була влаштована фондом «Квантрум», організованим «дядечком Соросом». Стандартна соросівська валютна атака виглядає, як реалізація наступних кроків:

• Створення пулу валютних спекулянтів.
• Акумуляція пулом грошових коштів у сумі кількох мільярдів доларів і передача їх інвестиційному фонду Сороса.
• Створення інвестиційного буму шляхом скупки активів і здійснення портфельних інвестицій.
• Отримання структурами Сороса в країні-жертві кредитів у національній валюті.
• Подальша конвертація отриманих кредитів в долари і вивезення доларів з країни.
• Згортання діяльності інвестиційних фондів в країні, продаж активів і цінних паперів, конвертація отриманої виручки в долари і вивезення їх із країни.
• Девальвація нацвалюти нацбанком країни-жертви через неможливість забезпечити паритетний обмін внаслідок зменшення валютних запасів.
• Погашення структурами Сороса раніше взятих кредитів знеціненою нацвалютою.
• Отримання країною-жертвою кредитів МВФ на стабілізацію нацвалюти під політичні умови.
• Вивезення доларів, отриманих країною-жертвою як кредит МВФ, у випадку наявності непогашених боргів перед структурами Сороса чи іншими західними структурами.
• Скупка збанкрутілих вітчизняних підприємств західними ТНК.

Щоб унеможливити подібну схему в Україні здійснюєму наступні кроки:

• Оголошуємо неконвертованість української гривні, для чого денонсуємо наш підпис під ст.8 Статуту МВФ.
• Вводимо паралельно гривні конвертовану валюту, назвемо її таляр чи золотий, і знову приєднуємося до ст.8 Статуту МВФ.
• Обмежуємо діяльність Міжбанківської валютної біржі виключно обслуговуванням резидентів України з конвертації інвалюти у гривню і виключно операціями з поточного рахунку (експорт-імпорт).

Пояснимо деталі операції. Подібна схема знову ж таки існує у Китаї. Два валютних контури не пересікаються, тому неможливо влаштувати валютну атаку. Конвертована валюта згідно з нашими зобов’язаннями перед МВФ повинна обмінюватися на іноземну валюту, але левову частку операцій (операції з поточного рахунку) ми вивели зі сфери діяльності конвертованої валюти. Там лишилися лише інвестиції фактично. Тобто золотовалютні резерви по таляру будуть мінімальні. А конвертувати гривню Україна не зобов’язана. Якщо дядечку Соросу якось і вдасця обвалити таляр, то і чорт з ним (з таляром і Соросом). Вирішальних наслідків для української економіки це не матиме.

Є у китайців і ще одна хороша ідея, що зветься Гонконг. Гонконг виступає і як держава-посередник, і як вільна економічна зона, і нарешті просто, як порт.

Нашим Гонконгом стане мабуть Феодосія, треба тільки повернути цьому місту історичну назву - Кафа. Кафа стане нашим контрольованим офшором зі спеціцальним статусом і зі ступенем економічної свободи, який навіть жителям Гонконгу не снився. Тут повинні бути представництва всіх світових банків і страхових компаній, а також всіх бірж, як сировинних, так і валютних. Звідси ми будемо конкурувати з Лондоном і тихенько підрізати економічну могутність США. Як це роблять британці по відношенню до американців читайте в Ліндона Ларуша.

6. Фінансово-кредитна і банківська політика.

Низькі банківські відсотки – необхідна умова розвитку реального сектору економіки. Тому ніколи в майбутньому фінансова олігархія не повинна мати доступу до політичної влади, щоб поміняти існуючі порядки на свою користь. В ідеалі взагалі не повинно бути фінансової олігархії, як суб’єкта. Для цього фінансовий сектор ніколи не повинен бути високорентабельним бізнесом і там не повинні концентрувалися великі вільні кошти поза обслуговуванням реального сектору. Вільні кошти повинні вкладатися в українську економіку, це значить, що не повинно бути експорту капіталу інакше, як українськими виробничими концернами. Тобто не банки, а виробничники будуть вивозити капітал, звичайно ж, з дозволу держави в особі НБУ.

Практика низького банківського відсотку практикувалася у Японії до початку 90-их років. Це давало змогу задіяти низькорентабельні виробництва, які б у іншому випадку збанкрутували, як це з ними і сталося у 90-ті роки. Суцільна зайнятість однозначно краще т.з. високорентабельного виробництва, бо ефективність окремого підприємства не означає його ефективності для суспільства вцілому. Високорентабельне виробництво вигідне інвесторам, але як політика, веде до збільшення безробіття, тобто до виплат допомоги по безробіттю, підвищує криміногенну обстановку, збільшує витрати на безпеку, поліцію, пенітенціарну систему. Тобто в країні і суспільстві вцілому політика високорентабельного виробництва себе не виправдовує.

Під тиском американських банків, для яких інвестиції в японську економіку не мали сенсу через їх низьку рентабельність, уряд Японії на початку 90-их років пішов назустріч інтересам США. В результаті чого Японію настигла криза, з якої японська економіка не може вийти досьогодні.

Ставка по банківським гривневим кредитам для українських підприємств сягає в середньому 24-26%. З цієї величини десь відсотків 10-12 складає інфляція, яку закладають у ставку. Решта – 14% і є власне заробіток банку. Такую повинна була бути кредитна ставка за відсутності в Україні інфляції. Це дуже багато в порівнянні з кількома відсотками у країнах Заходу. Пояснюється український феномен просто: наші банкіри у кредитну ставку закладають і неповернені кредити. Тобто добросовісні позичальники платять за недобросовісних.

Корупція поняття багатопланове. Керівництво банку за відкат може видати кредит, наперед знаючи, що він не буде повернений. Але збитків банк все одно не отримає, позаяк такий кредит вже є запланований.

«Зворотнім боком медалі» є те, що під високі відсотки можуть кредитуватися лише незначна кількість бізнесів. Швидкість обороту капіталу у різних секторах економіки різна. Найдовша в будівництві і в промисловості з довгим виробничим циклом, наприклад, у суднобудуванні.Найкоротша – в торгівлі. Високі банківські відсотки та інфляція, що теж пожинає свої невидимі відсотки, просто вбивають бізнеси з довгим виробничим циклом. Така ж доля чекає і на високотехнологічні виробництва, але з інших причин:  великої кількості підрядників та номенклатури матеріалів і комплектуючих. В умовах цінового хаосу просто неможливо спрогнозувати ріст цін і графік поставок. В таких умовах виживає лише торгівля та примітивне виробництво на зразок продукції фірми «Рошен»: шоколадки  і торти.

Висока кредитна ставка має і політичний наслідок. Основу будь-якого соціального порядку складають не олігархи і не бідняки, а середній клас, який не в останню чергу складається з малого бізнесу. Масовий малий бізнес можливий лише за низької відсоткової ставки. Особливо за тієї обставини, що націоналісти планують розширювати саме виробничий малий бізнес.

Після приходу до влади перед керівництвом партії і держави постане питання: Що робити з фінансовим сектором? Він в Україні самий компрадорський, корумпований і в значній мірі, хоч може і опосередковано, виступає інструментом МВФ. Сюди треба додати прямих іноземних «агентів» – дочірні філія західних і російських банків. Сюди ж відноситься і феномен Приватбанку – страховка Коломойського – банк з гігантськими вкладами населення. Найменші намагання взяти Коломойського за пейси призведуть до заворушень у країні через неповернення депозитів. Але цю проблему все одно треба вирішувати і краще раніше, ніж пізніше.

Вихід нам бачиться у введені більш жорсткого банківського нагляду з боку НБУ і прямого управління банками з боку НБУ при найменшій підозрі на кризу даного банку. Ну і робота з господарями банків. Вони повинні знати, що висилка українського посла зі Швейцарії не перешкода для СБУ з організації їхнього вбивства чи викрадення. Є інтереси нації і вони будуть досягнуті, навіть коли доведеться перестріляти всіх власників українських банків.

Не дуже помилюся, коли скажу, що більшість українських банків не підлягають реформуванню, тобто ніколи не запрацюють по європейськи. Така політика їх господарів і під ці цілі і задачі підібраний персонал. Плюс кумовство, непрофесіоналізм, афільованість з бізнесом господарів і т.п. Тому такі банки  потрібно зробити банкротами. Єдине, про що потрібно не забувати, це депозити населення. Банкротства повинні проводитись так, щоб власники депозитів найменше постраждали. Ну а техніка банкротства буде проста: НБУ встановить верхню межу ставки кредитування, скажімо 5%, вважаємо, що інфляція на той час буде подолана. І крутіться банкіри, як хочте, але збитки по непогашеним кредитам будете відносити на зменшення капіталу банку!

Емісійна політика. Випуск грошей в обіг зветься емісія. Сучасні гроші мають кредитну природу, тобто існують, як записи на банківських рахунках. Звісно, що паперові гроші мають якусь собівартість свого випуску. Але безготівкові гроші Нацбанк дійсно робить з повітря, тобто теоретично може емітувати будь-яку суму. Практично це не робиться з двох причин:

• надлишкова емісія визиває інфляцію;
• величина емісії обмежується золотовалютними резервами (ЗВР)України.

Через останнє МВФ реально контролює грошову масу, що знаходиться в обігу. На практиці це робиться так: на кожні 8 грн. емісії ми повинні мати 1 долар ЗВР. ЗВР складаються з золота, іноземної валюти, головним чином долара, та різних високоліквідних цінних паперів. Не перший рік ходять чутки, що ці високоліквідні папери давно перетворилися на макулатуру. Винуватців цього, а це певно будуть Ющенко і Стельмах, що дали команду скуповувати ЦП потенційних банкротів, теж треба буде повісити напроти Нацбанку. Але то лірика.

Отримати іноземну валюту можна або від експорту (у випадку позитивного сальдо), або від кредиторів: МВФ чи інших. Таким чином політика МВФ захищає в першу чергу інтереси дядечка Сороса і йому подібних.

В ідеальному випадку приріст грошової маси країни повинен бути рівним приросту товарної маси. Перевищення грошової маси над товарною зветься інфляція, перевищення товарної маси над грошовою – дефляція. Інфляція також буде і в тому випадку, коли емісія направляється у банківський сектор чи інші невиробничі сектори, тобто коли вона не приводить до росту товарної маси. Вітчизняні банкіри отримані кошти направляють зазвичай на Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ) для купівлі іноземної валюти.

Як з цим боротися? Один із способів боротьби знайшов архітектор економічної політики ІІІ Рейху і деякий час Голова Рейхсбанку Ялмар Шахт. Це – використання векселів. Вексель – також засіб платежу, хоча і з певними застереженнями. Емітував векселі, т.з. МЕФО-векселі, науково-дослідний інститут МЕФО – легальне прикриття для засекреченого підрозділу Казначейства Рейху.

Отже, Німецька держава за поставлену продукцію або в якості авансів під майбутню продукцію (роботи, послуги) розраховувалася з постачальниками – виробничими підприємствами МЕФО-векселями. Ті в свою чергу розраховувалися отриманими МЕФО-векселями зі своїми постачальниками чи підрядниками, а ті – зі своїми. Так МЕФО-вексель здійснював кілька оборотів, але всі вони були в межах виробничого сектору. Кінцевий отримувач в обумовлений у векселі термін пред’являв його інституту МЕФО і отримував рейхсмарки.

Цікаво, що німецький досвід уже використано в Україні. В 2013р. Міністерство доходів і зборів напрацювало юридичну базу з використання векселів для погашення існуючої бюджетної заборгованості. Однак емісії векселів не відбулося. Чи то був блеф для МВФ, чи то російські 15 млрд. доларів від Путіна зняли проблему, достеменно не відомо.

Технічно більш простий, але політично більш складний, є спосіб відв’язати національну валюту від ЗВР, тобто зробити гривню не конвертованою. Про що вже говорилося вище. Тоді гривню можна буде емітувати без обмежень з боку МВФ. Недарма кажуть, що гроші – кров економіки, розширене відтворення капіталу неможливе без достатнього насичення економіки грошима. Політика МВФ душить вітчизняну економіку, не даючи їй розширятись. З позиції класичної теорії Джона Мейнарда Кейнса, держава може хоч єгипетські піраміди будувати. Зарплата робітників і аванси підрядників будуть інвестовані у купівлю товарів (робіт, послуг), що автоматично призводить до росту економіки.