Реальне багатство народів: опублікований новий звіт пропонує кращий метод оцінювання статків
Всі країни, крім Росії, збільшили своє багатство, нагромадивши достатньо інших активів для нейтралізації розтрати природних ресурсів |
 |
«Багатство має свої переваги, – писав колись Джон Кеннет Ґелбрейт, – і протилежна думка, хоч би як часто її проголошували, ніколи особливо не була переконливою». Утім, попри очевидні плюси багатства, народи не завжди здатні добре простежити за власним добром. Вони можуть хвалитися безмежними природними ресурсами, кваліфікованою робочою силою або світовими стандартами інфраструктури. Але немає загальновизнаної грошової міри, яка виразила б цей запас природних, людських і фізичних цінностей.
Читайте також: Супербагаті успадковують Землю
Натомість економісти зазвичай погоджуються послуговуватися ВВП. Але це міра доходу, а не багатства. Вона оцінює потік товарів і послуг, а не запас активів. Вимірювати економіку країни її валовим внутрішнім продуктом – це як оцінювати компанію за квартальними прибутками, навіть не заглянувши в її балансову відомість. На щастя, ООН у червні опублікувала дані про баланс 20 країн у звіті, підготовленому під керівництвом сера Парти Дасґупти з Кембриджського університету. В них ідеться про три види активів: «промисловий», або фізичний, капітал (техніка й устаткування, будівлі, інфраструктура тощо); людський капітал (освіта і вміння населення); природний капітал (включно із землею, лісами, корисними копалинами та мінеральними ресурсами).
Вимірювання показало, що багатство Америки 2008-го дорівнювало майже $118 трлн, більш ніж удесятеро перевищуючи ВВП країни за той самий рік. (Ці величини обчислювано в середніх цінах 2000-го.) Однак за багатством на особу США поступилися Японії, яка очолює рейтинг. Судячи з валового внутрішнього продукту, її економіка нині не сягає показників Китаю. Але, за звітом ООН, 2008 року Країна Вранішнього Сонця була майже у 2,8 раза багатша за Піднебесну
Чиновники часто кажуть, що найбільший капітал їхньої країни – це народ. Для всіх розглянутих у звіті держав (окрім Нігерії, Росії та Саудівської Аравії) так воно і є. ООН обчислює людський капітал населення, виходячи із середньої тривалості його освіти, заробітної плати й кількості років, яку громадяни можуть пропрацювати до того, як вийдуть на пенсію або помруть. Людський капітал становить 88% у багатстві Британії і 75% – Америки. Середньостатистичний японець має більше його, ніж будь-хто інший.
Японія також є однією з лише трьох держав у цьому звіті, які не зменшили свого природного капіталу в період від 1990 до 2008 року. Попри те, всі країни, крім Росії, збільшили своє багатство, нагромадивши достатньо інших активів для нейтралізації розтрати природних ресурсів. У 14 із 20 розглянутих у звіті держав це зростання багатства випередило приріст населення, тож статки з розрахунку на особу в 2008 році були вищі, ніж у 1990-му. Наприклад, Німеччина підняла власний людський капітал більш як на 50%. А Китай наростив свій «промисловий» ні багато ні мало – аж на 540%.
Читайте також: Неоптимальна рівновага
Виразивши вартість усього, від бокситів до інтелектуальної еліти, в доларах, дослідження ООН робить усі три види капіталу доступними для порівняння. Із цього самого матеріалу випливає також, що вони взаємозамінні. Країна може втратити пасовищ на $100 млрд, здобути навичок на $100 млрд і аж ніяк не постраждати від того. Ці межі перетворюють керівництво економікою на «проблему управління активами», як каже сер Парта.
Наприклад, Саудівська Аравія від 1990 до 2008 року зменшила власні запаси горючих корисних копалин на $37 млрд, але водночас збільшила активи громадян із середньою та вищою освітою (її людський капітал зріс майже на $1 трлн). Проте в деяких багатших країнах інвестиції в людський капітал, схоже, приносять дедалі менший прибуток. Принаймні це випливає зі звіту. Можливо, натомість держава повинна спрямувати інвестиції в натуральний капітал і замість бібліотечних фондів поповнювати лісові.
Думка про замінність природних активів змушує нервувати декого із захисників довкілля (включно з деякими авторами звіту). Вони підкреслюють, що багато природних благ, як-от чиста вода й повітря, – це незамінні предмети першої необхідності. Однак теоретично безсумнівна вартість цих природних скарбів має позначатися на їхній ціні, що повинна різко підскакувати в міру того, як ці ресурси стають дедалі рідкіснішими. Умілий керуючий активами тоді обережно витрачатиме їх, знаючи, що потрібно буде чимдалі більше людського або ж фізичного капіталу для компенсації майбутніх утрат природного.
Проте на практиці природні активи часто важко піддаються ефективному оцінюванню (коли воно можливе узагалі). Як наслідок – звіт ООН повинен відійти від активів на кшталт чистого повітря, якими не можна безпосередньо володіти, купувати їх або продавати. Автори звіту обмежуються ресурсами на зразок газу, нікелю й деревини, для яких існують ринкові ціни. Та навіть останні не обов’язково відображають істинну суспільну цінність товару. Бджолярство – один з улюблених прикладів теоретиків-економістів. Бджоли створюють мед, який можна продавати на ринку. Але вони ще й запилюють сусідні яблуні – корисна послуга, якої не купити й не оцінити в грошах.
Ніхто не знає цих обмежень краще від авторів звіту. Їхні оцінки ілюстративні, а не визначальні – так стверджує сер Парта. Розрахунки неминуче будуть грубими, так само як понад 70 років тому – перші приблизні обчислення ВВП. Як він сподівається, з часом дедалі більше економістів виконуватимуть важку, але значущу роботу – оцінюватимуть те, що здається безцінним. На думку сера Парти, це не надто вдячна професія. Та все ж деякі економісти це роблять. Тейлор Рікетс з Університету Вермонту і його співавтори навіть підрахували вартість запилення й продемонстрували, як один кавовий плантатор із Коста-Рики отримував $62 тис. прибутку за рік від здичавілих бджіл із двох сусідніх гаїв.
Коли вже економісти показали, що й таке багатство можна виміряти, вони мусять вирішити, як його назвати. У своїй попередній науковій праці сер Парта йменує його «комплексним». Звіт ООН визначає його як «інклюзивне». Якщо це поняття приживеться, можливо, не знадобиться жоден із цих термінів. «Дуже швидко, – каже сер Парта, – нам доведеться відкинути обидва прикметники і просто називати його багатством».
Читайте також: Світ без лідера: чому глобальний устрій буде менш керованим
Читайте також: Супербагаті успадковують Землю
Натомість економісти зазвичай погоджуються послуговуватися ВВП. Але це міра доходу, а не багатства. Вона оцінює потік товарів і послуг, а не запас активів. Вимірювати економіку країни її валовим внутрішнім продуктом – це як оцінювати компанію за квартальними прибутками, навіть не заглянувши в її балансову відомість. На щастя, ООН у червні опублікувала дані про баланс 20 країн у звіті, підготовленому під керівництвом сера Парти Дасґупти з Кембриджського університету. В них ідеться про три види активів: «промисловий», або фізичний, капітал (техніка й устаткування, будівлі, інфраструктура тощо); людський капітал (освіта і вміння населення); природний капітал (включно із землею, лісами, корисними копалинами та мінеральними ресурсами).
Вимірювання показало, що багатство Америки 2008-го дорівнювало майже $118 трлн, більш ніж удесятеро перевищуючи ВВП країни за той самий рік. (Ці величини обчислювано в середніх цінах 2000-го.) Однак за багатством на особу США поступилися Японії, яка очолює рейтинг. Судячи з валового внутрішнього продукту, її економіка нині не сягає показників Китаю. Але, за звітом ООН, 2008 року Країна Вранішнього Сонця була майже у 2,8 раза багатша за Піднебесну
Японія також є однією з лише трьох держав у цьому звіті, які не зменшили свого природного капіталу в період від 1990 до 2008 року. Попри те, всі країни, крім Росії, збільшили своє багатство, нагромадивши достатньо інших активів для нейтралізації розтрати природних ресурсів. У 14 із 20 розглянутих у звіті держав це зростання багатства випередило приріст населення, тож статки з розрахунку на особу в 2008 році були вищі, ніж у 1990-му. Наприклад, Німеччина підняла власний людський капітал більш як на 50%. А Китай наростив свій «промисловий» ні багато ні мало – аж на 540%.
Читайте також: Неоптимальна рівновага
Виразивши вартість усього, від бокситів до інтелектуальної еліти, в доларах, дослідження ООН робить усі три види капіталу доступними для порівняння. Із цього самого матеріалу випливає також, що вони взаємозамінні. Країна може втратити пасовищ на $100 млрд, здобути навичок на $100 млрд і аж ніяк не постраждати від того. Ці межі перетворюють керівництво економікою на «проблему управління активами», як каже сер Парта.
Наприклад, Саудівська Аравія від 1990 до 2008 року зменшила власні запаси горючих корисних копалин на $37 млрд, але водночас збільшила активи громадян із середньою та вищою освітою (її людський капітал зріс майже на $1 трлн). Проте в деяких багатших країнах інвестиції в людський капітал, схоже, приносять дедалі менший прибуток. Принаймні це випливає зі звіту. Можливо, натомість держава повинна спрямувати інвестиції в натуральний капітал і замість бібліотечних фондів поповнювати лісові.
Думка про замінність природних активів змушує нервувати декого із захисників довкілля (включно з деякими авторами звіту). Вони підкреслюють, що багато природних благ, як-от чиста вода й повітря, – це незамінні предмети першої необхідності. Однак теоретично безсумнівна вартість цих природних скарбів має позначатися на їхній ціні, що повинна різко підскакувати в міру того, як ці ресурси стають дедалі рідкіснішими. Умілий керуючий активами тоді обережно витрачатиме їх, знаючи, що потрібно буде чимдалі більше людського або ж фізичного капіталу для компенсації майбутніх утрат природного.
Проте на практиці природні активи часто важко піддаються ефективному оцінюванню (коли воно можливе узагалі). Як наслідок – звіт ООН повинен відійти від активів на кшталт чистого повітря, якими не можна безпосередньо володіти, купувати їх або продавати. Автори звіту обмежуються ресурсами на зразок газу, нікелю й деревини, для яких існують ринкові ціни. Та навіть останні не обов’язково відображають істинну суспільну цінність товару. Бджолярство – один з улюблених прикладів теоретиків-економістів. Бджоли створюють мед, який можна продавати на ринку. Але вони ще й запилюють сусідні яблуні – корисна послуга, якої не купити й не оцінити в грошах.
Ніхто не знає цих обмежень краще від авторів звіту. Їхні оцінки ілюстративні, а не визначальні – так стверджує сер Парта. Розрахунки неминуче будуть грубими, так само як понад 70 років тому – перші приблизні обчислення ВВП. Як він сподівається, з часом дедалі більше економістів виконуватимуть важку, але значущу роботу – оцінюватимуть те, що здається безцінним. На думку сера Парти, це не надто вдячна професія. Та все ж деякі економісти це роблять. Тейлор Рікетс з Університету Вермонту і його співавтори навіть підрахували вартість запилення й продемонстрували, як один кавовий плантатор із Коста-Рики отримував $62 тис. прибутку за рік від здичавілих бджіл із двох сусідніх гаїв.
Коли вже економісти показали, що й таке багатство можна виміряти, вони мусять вирішити, як його назвати. У своїй попередній науковій праці сер Парта йменує його «комплексним». Звіт ООН визначає його як «інклюзивне». Якщо це поняття приживеться, можливо, не знадобиться жоден із цих термінів. «Дуже швидко, – каже сер Парта, – нам доведеться відкинути обидва прикметники і просто називати його багатством».
Читайте також: Світ без лідера: чому глобальний устрій буде менш керованим
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com
Коментарі
Дописати коментар