Україна, її сусіди та світ у 2018 році. Прогноз американської аналітичної компанії «Стратфор»

Україна, її сусіди та світ у 2018 році. Прогноз американської аналітичної компанії «Стратфор»:

Отже, геополітичні прогнози Стратфора на 2018 рік. По війнам.

1.  Війни США з КНДР не буде. Тільки не з якихось там економічних причин, як пишуть про це американські аналітики, а тому, що в разі війни це буде для США Піррова перемога. Ціна перемоги - знищення Південної Кореї, в усякому разі Сеульської агломерації. І південним корейцям буде вже не до окупації Півночі. А це значить, що окупувати КНДР доведеться самим американцям. Налякати Кім Чен Ина, що б той робив те, що йому скажуть,  не вдасця. Проблема не в особистості вождя, а в північнокорейській номенклатурі. Поразка країни означає і смерть (часто буквальну) її еліти. В КНДР, як і в Іраку, не можна провести "денацифікацію". Гітлер у Німеччині не ліквідував приватний сектор, тому там можна  було відділити "капіталістів", що пішли на співпрацю з окупаційною владою, від нацистів. В Іраку, де партія ель-БААС, заправляла і в політиці, і в економіці, відділити "зерна" від "плевел" було неможливо. Про якесь повернення баасистів до влади американці і чути не хотіли... А "демократичні" вибори, за результатами яких  до влади прийшла шиїтська більшість, що як ті Бурбони, нічого не забула і нічому не навчилась, взагалі перекрили всі перспективи баасистів на майбутнє. Результат: баасистська номенклатура створила ІДІЛ.

В гіпотетичній війні з КНДР американцям доведеться перетворити північнокорейські міста на Дрезден. Годувати американцям доведеться, як Північну, так і Південну Корею. Окупаційна влада  буде представлена кадрами в основному з Південної Кореї. "Плана Маршалла" для Північної Кореї, якщо за основу взяти дії американців в Іраку, не буде. В кращому разі США будуть допомагати Південній Кореї. Лінія розмежування по 37 паралелі збережеться. Почнеться партизанська війна проти американо-південнокорейських окупантів.  Населення Південної Кореї буде з ненавистю ставитися до США, справедливо звинувачуючи Штати у всіх своїх бідах. Що робити з Північною Кореєю не знатиме ніхто. Південним корейцям їхні північні браття будуть не потрібні, а виведення американських військ означатиме новий прихід до влади корейських комуністів. А ще ж "боротьбі корейського народу" всіма силами будуть сприяти китайці!

2.  Війна в Сирії. Ось тут війна продовжиться зі змінним успіхом. Причина та сама, що і у війні на Донбасі: жодна зі сторін не отримала перемоги. Причина війни в Сирії - транзитний характер географії цієї країни. Точніше, чиї трубопроводи пройдуть по її території. На випадок війни чи серйозного загострення відносин, Іран може ефективно перекрити Ормузьку протоку мінами. Це ставить хрест на експорті енергоносіїв з країн Перської затоки. Але  країни Перської затоки, в першу чергу Саудівська Аравія, те ж саме можуть зробити з іранським експортом. Вихід обидва противники бачать в спорудженні трубопроводів до Середземного моря і далі через Туреччину до Європи. Єдине місце для цього - територія Сирії, бо  через Іорданію та Ізраїль прокладка трубопроводів неможлива в силу антагонізму з єврейською державою.

Таким чином війна в Сирії є в основному проксі-війною між Іраном та Саудівською Аравією, хоча іранці і прямо задіяли свої війська. Але є ще й інші учасники. У ІДІЛ своя війна, хоча ісламістів теж використовують. У Туреччини свій інтерес: віддалити війну від своїх кордонів, одночасно захистивши сирійських туркменів. Росія захищає в Сирії свій вплив і свою маріонетку Асада, але не це для росіян головне. Росія теж експортер енергоносіїв і для неї головне, щоб через Сирію не будувалося ніяких трубопроводів до Європи, тобто щоб війна в Сирії тривала вічно. Інша (допоміжна) ціль - тиснути на Туреччину, в т.ч. і через допомогу ІДІЛ, з метою добитися згоди турків на будівництво Південного чи Турецького потоків в обхід України. Ось чому російська авіація бомбардувала в Сирії не стільки ІДІЛ, скільки протурецькі формування.

Нарешті США та Європа у Сирії "миротворять", адже це не їх війна. Успішним закінченням війни у Сирії міг стати компроміс її учасників, тобто щоб іранці і саудівці побудували  свої трубопроводи, а Асада з російськими базами вишвирнути з країни. Але через конфлікт Ірану з США це неможливо. Тому зрештою США з Туреччиною мають стати на бік саудитів, а Іран з Росією війну програють. Але коли  це станеться?

3. Війна на Донбасі. Тут Стратфор стверджує, що все буде приблизно так, як і було: перманентні сутички і смерть українських солдатів. Зі Стратфором у даному випадку можна посперечатися, бо пропонований сценарій - не єдиний. Після виборів (18.03.18) Путіну доведеться підводити риску під своїм президентством. Санкції Заходу діють і нема серйозних підстав вважати, що їх відмінять без серйозних поступок з боку Путіна. США Трампа мають до Європи політико-економічний інтерес: витіснити Росію з європейського ринку енергоносіїв і замістити російську частку власним газом. Паралельно досягається ослаблення Росії на всіх напрямках. Путіну лишається або чекати на повне розгортання американського сценарію і в перспективі повністю програти, або ж на якомусь етапі домовитися з США і щось таки втримати.

Зрозуміло, що "главковерх" Порошенко ніколи не наважиться на визволення Донбасу (хорватський сценарій). Хоча в цьому випадку Путін не нападе, бо стратегічна ціль Росії - створення протекторату Україна. У випадку російської агресії Україна отримає не тільки "Джавеліни", а "захист народних республік" не проканає. Не говоримо вже про те, що внутрішньополітичним наслідком неприкритої агресії стане  тотальна зачистка проросійських сил в Україні. Канал "Інтер" закриють, Медведчука посадять. Політичний спектр поправішає, говорити про якусь там "автономію Донбасу" буде ні з ким, навіть якщо російські танки стоятимуть у Дарниці.

Не відкриємо великого секрету, заявивши, що кандидатура "однотурового" Порошенка на президентських виборах 2014р. була попередньо узгоджена з Путіним. Про це красномовно говорить і "невиставляння" своїх кандидатур О.Турчиновим і А.Яценюком. Є підстави вважати, що Порошенко і Путін не тільки обмінюються телефонними розмовами, але й координують свою політику. Ми стверджуємо, що до осені 2018р. можливий "псевдохорватський сценарій", коли Росія  виводить свої військові формування і більшість техніки, а Нацгвардія зачищає донецьких колаборантів, яким Путін не дозволив евакуюватися в Росію.

Порошенко виглядає, як переможець і може на переможній ейфорії навіть виграти президентські вибори 2019 року. А у Путіна теж перемога: війною на Донбасі відстояли російський Крим! До речі, основою пакту Путін-Порошенко буде домовленість "вирішити" питання Криму колись у майбутньому.

Якщо Донбас перейде під контроль України, а по Криму Росією буде досягнута якась домовленість про відтермінування вирішення питання про його державну приналежність, то у Заходу просто не буде юридичних підстав продовжувати санкції. "Игра стоит свеч!"

В пакеті з кримським питанням буде йти питання відповідальності російської вояччини і особисто Путіна за військові злочини на Донбасі. Питання остаточного оголошення результатів слідства по знищеному над Донбасом малайзійському "Боїнгу" весь час відкладається. І це не випадково. Маємо прецедент з полковником Каддафі (теракт над Локербі). У Порошенка і Путіна є чим торгуватися.

Момент істини для Путіна - усвідомлення незворотності  західного курсу України. Бо коли Україна, навіть не будучи формально в НАТО, укладе з США оборонний договір а-ля Південна Корея, то питання Донбасу для Росії позбавляється сенсу. Воно навіть без договору позбавляється сенсу!

Висновок: Путін піде на виведення військ з Донбасу, якщо буде певен у  незворотності  прозахідного курсу України.