Майбутнє України: вибір без вибору
Всім відомий І.Гужва на своєму ресурсі написав коротку історію новітньої України, від 1991 року до 2017-ого. Написано досить цікаво, багато фактажу, текст доповнений фото і роликами за відповідні роки.
Концепція. Все крутиться навколо теми "Великий компроміс". Він був майже до початку другого Майдану. Під компромісом автор розуміє рівнодіючу внутрішніх політичних сил і внутрішньої економічної еліти, скоригованої на зовнішній тиск.
Проте найцікавіше в кінці - прогноз на майбутнє. Кого історія не дуже цікавить, може почати читати з кінця. Отже, по Гужві, всі різновиди нашого майбутнього обмежені трьома сценаріями.
1. Інерційний. Все продовжується приблизно, як і зараз, але під тиском Заходу зноситься теперішня еліта і Україна перетворюється в таку собі Болгарію, але з нижчим життєвим рівнем. Політично і економічно в Україні заправляє Захід.
2. Олігархічний авторитаризм з можливим захопленням влади націоналістами. Прізвище Авакова не згадується, але авторитарний сценарій з наступним перерозподілом олігархічного капіталу написаний саме під нього.
3. Хеппі-енд: відновлення Великого компромісу. Слова "капітуляція" Гужва не вживає, але якимсь чином Захід і наше суспільство погоджуються на нейтральний статус України (невступ до НАТО) і на автономію Донбасу, а навзаєм Москва виводить окупаційні війська. Про статус Криму автор не згадує, але за цим сценарієм Україна повинна подарувати його Москві. У вигляді бонусів отримуємо інвестиції з двох боків (Заходу і Росії). Чи будуть у Росії вільні кошти після блокади і санкцій, автор таке питання не задає.
Можливо, що весь текст задумувався автором заради оцього третього сценарію. То ж нижче викладемо власні думки щодо прогнозів І.Гужви.
1. При всім багатстві варіантів майбутніх подій незворотність сценарію вносить ситуаційні обмеження у "воронку майбутнього". Таким ситуаційним обмеженням є статус Криму. Визволення Криму - мета не тільки України, але й США і всього світу. Путін замахнувся на переділ кордонів у Європі. Це не тільки порушення двосторонніх угод з Україною і Гельсінського Заключного акту (1975), це порушення рішень Потсдамської конференції (1945). США і Євросоюз можуть погодитися на розпад Чехословаччини і Югославії по своїм внутрішнім кордонам, але нікому не простять анексію іншої країни а-ля Садам Хусейн...
2. Автор пише з проросійських позицій і малює нам картину де Слон і Моська мають однакові розміри. Однак Росія це 2.5% світового ВВП, а колективний Захід - більше половини. Тому ніякий сценарій "Великої гри" між ними неможливий. Росія може тільки змиритися зі своєю поразкою і вибрати варіант капітуляції перед Заходом. При цьому можливість залишення Криму за Росією навіть не обговорюється (дивись п.1).
3. З-за своєї донецької провінційності автор вважає, що сучасні українські еліти - головні актори, а Захід, як та сокира під компасом, тільки викривляє в свій бік наш курс. З автором можна погодитися у тому, що у Заходу нема до України стратегічного економічного інтересу і все обмежується використання України, як ринку збуту і одноразової покупки нашої землі. Насправді головний інтерес саме політичний і полягає він у нейтралізації Росії щодо її курсу зближення з Китаєм. За Сирійською війною до України прикута невелика увага, до того ж Захід збирається приборкувати Росію в основному економічними санкціями. Заходу в даний момент потрібна слабка Росія, яка була б від Заходу залежна, а для цього там треба знести всю політичну надбудову. Потім Росія повинна стати членом антикитайської коаліції.
4. В України з'явиться шанс стати вітриною Заходу і одночасно жандармом постросійського простору, хоча б до Уралу, коли на Заході зрозуміють неможливість реформування Росії в напрямку ліберальної демократії. Тоді буде прийняте рішення на дезінтеграцію Московської імперії. Реперна точка незворотності сценарію дезінтеграції - виведення з території Росії ядерної зброї.
5. За такого сценарію в Україну потечуть західні інвестиції і Захід погодиться мати в Україні неліберальний авторитарний режим на чолі з українським Пак Чжон Хі. Ліберальний режим легко контролюється з Вашингтону, але він не може бути жандармом постросійського простору. Гарантією проамериканськості України буде не "канцлеракт" чи економічна залежність від США, а спільний кордон з Китаєм чи його сателітами, як зараз такою гарантією служить україно-російський кордон. В крайньому разі Україна буде нейтральною щодо Китаю, але це не дозволить нам мати маленьку армію. Самі ми перемогти Китай не в змозі, а стати його сателітом на практиці означає втрату незалежності. Тому весь геополітичний вибір зводиться до союзу з США.
6. Ще один чинник успішності американо-українського союзу - невизначеність майбутнього Європи. В наступні 10 років може здійснитися путінська мрія: розпад НАТО і Євросоюзу. Від НАТО може лишитися тільки двостороння угода між США та Британією. Від ЄС лишиться франко-німецька основа з Бенілюксом. Браття-поляки попадуть в залежність від Німеччини, як і вся Східна Європа. Традиційна англосаксонська стратегія вимагає мати союзника на континенті. От ми і станемо таким союзником.
7. Смерть Н.Назарбаєва очевидно приведе до кольорової революції у Казахстані з наступною російською інтервенцією. Або ж Росія захоче змінити "Бацьку"-Лукашенка на більш промосковську креатуру. Це теж посилить роль України в очах США.
***
Отже наш прогноз на найближчий період буде невтішним для І.Гужви, "п'ятої колони" в Україні і особисто Петра Олексійовича. Звучить він так: у колективного Заходу нема в Україні іншого вибору, як повністю знести режим Порошенка! Як це буде зроблено технічно можна дискутувати, але сам стратегічний вибір, вибачайте за тавтологію, не передбачає вибору!
Коментарі
Дописати коментар