Наша відповідь Сержу Марко

Serg Marco написав у ФБ пост, який писати було не варто. Хто такий Серж Марко? Це волонтер, по факту журналіст і «польовий історик»: по живим слідам пише про події в АТО. В цьому його велика заслуга перед тими, хто воював і хто загинув.

 Водночас, як це часто у нас буває, наш герой – порохобот. Не шалений, як Паша Нусс, а поміркований. Якщо не знаєш, то відразу й не здогадаєшся, де те його порохоботство заховане…

От і зараз гадаю: чи написання посту -  «редакційне завдання», чи «фрейдизм»? Нашого героя передовсім бентежить, а чому Надія Савченко відмовилася підписувати документи на екстрадицію? «Наши люди на такси в булошную не ездят!» Себто, колишні полонені не комизились, казали і підписували все, що веліли ватажки сепаратистів. А Савченко «випєндріваєцца». А в полоні ломаються всі – пише Серж Марко.

Що ж, давайте поговоримо про героїзм, точніше про те, що кожний під цим терміном розуміє. Авторське визначення таке: героїзм – здатність людської психіки пересилювати страх смерті. От тільки страх смерті пропорційний можливості настання летального наслідку, точніше нашій уяві про таку можливість.

Не всі знають, що в Україні щорічно під колесами авто гине до 10 тис. чоловік – піхотна дивізія часів ДСВ. Ну й що? Ну й нічого! І можливість отримати в зоні АТО сепарську міну прямо в окоп дорівнює десь менше сотої долі проміле. Але це в середньому. Бо в конкретному місці і показник конкретний.

Отож будемо вважати, що герої та героїзм є тільки там, де вірогідність смерті наближається до 100%. Бо інакше в герої доведеться записувати все населення України.

Питання руба: чи є полон героїчним вчинком? Ми звісно маємо на увазі не пропагандистський бік справи, а моральний. У пропаганді все якраз однозначно - застосовується ізраїльський шаблон: всі полонені - герої і ми зробимо все, щоб вони повернулися з війни живими і здоровими.

Не будемо брати до уваги граничні випадки, коли солдат попадає в полон важкопораненим чи взагалі без пам’яті. Візьмемо класичний випадок «їхали в тумані до своїх, а виїхали до сепарів», як це реально трапилося з «кіборгами» у ДАПі. Полон – хрестоматійний вибір між смертю і ганьбою. Коли здача в полон стає масовою, держава нещадно бореться з цим явищем. Суть наказу №227 і подібних – екзистенційна смерть. Кара падає не на дизертира, який фізично недосяжний для «органів», а на його сім’ю, яка гарантовано здохне з голоду без «державної допомоги» (продуктових карточок).

При здачі в полон завжди є альтернатива. Ця альтернатива зветься смерть. Тобто ти можеш вбити одного з ворогів, але другий гарантовано вб’є тебе. І солдатик вибирає потенційне життя. «От тебе, героя, уб’ють, а я якось перетерплю, війна колись скінчиться, я повернусь додому, заведу кабанчика, настругаю двійко діточок і все в мене буде добре!» І що найбільш прикро для героя, оті діти боягуза і продовжать нашу націю, бо герої зазвичай гинуть молодими і бездітними.

Чи можна в полоні зламати будь-кого? І так, і ні. Радянська тюремна система дала багато прикладів, як ломали самих мужніх і впертих. Була навіть спеціальна зона, де ломали «ворів у законі». Але й тут була альтернатива – смерть. Васю Брильянта зламали, але він скінчив життя самогубством. Способів вкоротити собі віку багацько і це можна зробити не тільки до тортур, але і після.

Самогубство – асиметрична відповідь катам. Тебе лякають смертю, а ти сам її обираєш. І кату нічим тобі відповісти. Був би кат самураєм, зробив би харакірі, а так лише познущається над твоїм трупом... До речі цим славилися війська НКВД в Західній Україні.

Однак «любителі життя» зазвичай терплять тортури, фізичні і моральні, але вмирати не поспішають… Ламати їх не складно, позаяк вони вже самі зламалися в момент здачі в полон.

У мусульман є забобон, що покійник, загоргутий у свинячу шкіру, не попаде в рай. Ним (забобоном) користувалися в минулому  британські колонізатори, а зараз ізраїльські спецслужби.Інший забобон – якщо в твоєму анусі побував сепарський член, то ти вже не «мужик». Достатня підстава, щоб «уйти в религию», бо вже не здатний командувати підрозділом.

І зовсім огидно дивитися на солдатика, який віщає: «Камандіри нас бросілі…  а тут а Данецке нам паказалі разваліни, каториє здєлала наша артілєрія!». Чи часто командири кидають своїх бійців? З урахуванням Іловайського котла і на нашу суб’єктивну думку вірогідність 1:30, тобто на 30 повідомлень один реальний випадок.

І от з допомогою «генерала» Рубана, який не генерал, а лише помічник у Віктора Медведчука, визволяють нашого героїчного солдатика, який пішов за самогоном і попав у полон до сепарів. Може його, героя, зустрічає і особисто тисне руку сам президент Петро Порошенко. А що далі? А далі герой знаходить в Інтернеті той ролик… І рідні, і близькі, і знайомі той ролик бачать…

А тут для контрасту - Надія Савченко. Зовсім інша поведінка, зовсім інші стереотипи… В полон попала пораненою. Звісно, їй повезло, що її вивезли на територію Росії, бо інакше вона була б зґвалтована, а потім вбита. Сидіти в російській тюрмі, де сяк-так, але діє Кримінально-процесуальний кодекс, набагато легше, ніж у сепарськім підвалі… Але є нюанси…

Твій ворог – вся російська державна машина і персонально президент Росії. І Надія цього ворога перемогла. Надія Савченко захищає не тільки свою честь, але й честь всієї нації. З Росії уже чуються пропозиції, щоб Україна визнала вину Савченко, тобто щоб Надія сиділа 22 роки, але вже в українській тюрмі.

За деякими даними Путін обіцяв відпустити Надію до 30 травня. А тут Надія не хоче виходити з в’язниці на умовах Путіна. Вова тисне на Петю… Петіна АП розсилає «темники», як треба освітлювати подію. Серж Марко пише пост про те, що Надія поводиться не так, як поводилися героїчні кіборги з побитими мордами перед сепарськими камерами…

P.S. А може тут АП Порошенка і ні до чого. Просто у Сержа Марко корпоративна солідарність. Зламані «мужики» психологічно ближче незламної жінки. І в всьому винний Фройд?

Serg Marco

На тему Савченко. Непопулярный пост.

Сегодня Надежда отказалась заполнять документы на экстрадицию. Я лично немного в шоке. И объясню почему.

Надежда ведет себя как человек имеющий гарантии неприкосновенности. И отказ заполнять документы потому что они нарушают её чуткую душевную организацию - это уже перебор. Это либо дурость, либо игра на публику под гарантии неприкосновенности для участников этого цирка.

И пока вы меня не заплевали, я вам скажу вещи которые вам расскажет тот, кто был в плену. На меня подписаны донбасовцы, айдаровцы, военные которые были в плену, они подтвердят.

Так вот - в плену ломают всех. Вообще всех. Да, можно говорить что я полный ноль который не видит настоящего героизма Надежды Савченко и её готовности умереть. Но скажет мне это разве что диванный воен. Любой кто был в плену расскажет вам, что когда ты "там" и с тобой "работают" - то ты живешь лишь мыслями о выживании. Посмотрите на Олега Кузьминых, которого сломанного вернули из плена. Олег сейчас ушел в религию, он не способен командовать подразделением. Его ломали. И сломали.

Посмотрите на Андрея Гречаного, на "Рахмана". Он до сих пор восстанавливается. Вспомните как он сглатывал слезы звоня матери сразу после освобождения.

Ни они, ни другие люди которые были в плену не попали бы в такую ситуацию, когда их пришлось бы уговаривать заполнять документы на экстрадицию. 

А они герои. Люди попавшие в плен при выполнении поставленной им боевой задачи, люди осознанно идущие в бой.

Да, вы можете мне сказать что Надежда Савченко стальная, а всякие рахманы, кузьминых и прочие пленные - слабохарактерные нытики. Но у меня другое собственное мнение. Надежду не ломали, как других пленных, и она имеет гарантии что так как с другими пленными - с ней обращаться не будут.

Так что я бы хотел чтоб Надежда подписала эти документы переступив через свою уязвленную гордость и вернулась в Украину. Не стоит переводить акцию по освобождению пленницы в акцию уязвленного самолюбия.

Джерело