Коментар на статтю В.Виголова

Коментар до статті Віталія  Виголова "ПОЧЕМУ ПЕРЕСЕЛЕНЦЫ ВОЗВРАЩАЮТСЯ ПОД ОБСТРЕЛЫ?"

Цікава стаття. Ще цікавіші коментарі (вони в декількох місцях, оскільки статтю перепощували). Власне, є "дві правди": донецька і українська. Обидві істинні, бо показують реальний стан, але обидві не повні, бо показують цей стан лише зі свого боку.

Чи винні німці в Другій світовій війні? Радянська людина скаже, що народів поганих і хороших не буває, а винні фашисти. Навідне запитання: а звідки в Німеччині взялися фашисти (націонал-соціалісти)? Відповідей може бути багацько, але все зводиться до того, що це все-таки німецький винахід: самі німці і привели до влади партію А.Гітлера. То, виходить, все-таки винні.

Цікаво, що в Західних окупаційних зонах (майбутня ФРН) все від самого початку так і трактувалось. Звідси і колективна вина, і колективне покаяння німців. Натомість радянська точка зору виразилась в словах тов. Сталіна: "Гитлеры приходят и уходят, а народ немецкий, а государство немецкое - остается!". Простіше кажучи: мухи окремо, а котлети окремо. За таких умов німці, звісно, винні бути не можуть.

Відголос цих трактовок бачимо в сучасній Україні. Чи винні донбасівці у війні на Сході України? Виходить, що винні у своїй масі. Кожний окремо взятий донбасівець, крім терористів, особисто ні в чому не винен, а всі разом виявляються винні. Оце і є колективна вина донбасівців, які вони не хочуть визнати. А наша офіційна пропаганда дотримується сталінської позиції: "коні не винні", там наші громадяни і ми повинні платити їм пенсії, як проголосив новий губернатор Донеччини генерал Кіхтенко.

В чому полягає колективна вина? Вона полягає в неправильній (пасивній або антиукраїнській) позиції основної маси населення, що протирічить корінним інтересам української нації. Інакше кажучи, коли треба захищати Україну, то донбасівці або нічого не роблять для її захисту, або виступають на боці нашого ворога.

Цікаво, що сталінська позиція щодо німців не поширювалася на населення окупованих радянських територій. Мало того, що всі, хто побував на окупованій території, повинні були писати про це в анкетах, і  мали іншу серію паспорту, ніж жителі даної території, що приїхали вже після окупації. "Визволителі" від самого початку давали зрозуміти окупованим чи колишнім остарбайтерам, що ті працювали на німців і повинні і далі нести це клеймо. І це не специфічно радянська практика. У Франції повій стригли налисо і в такому вигляді водили по вулицям Парижа та інших міст. При цьому натовп їх бив та знущався. А прямих колаборантів саджали в концтабори по всій Європі.

При цьому всі прекрасно розуміли, що колаборація з ворогом у тім чи іншім вигляді, і особливо на окупованій території СРСР, була невід'ємною умовою виживання населення.

На індивідуальнім рівні на звинувачення в колаборації з Росією "наївний" донбасівець відповідає: а що я міг зробити? Що могли зробити жінки, старі і діти? Кинутися з ножами на спецназівців Гіркіна? Ні, кинутись з ножами на спецназівців Гіркіна вони не могли, але перед появою російського спецназу вони могли з ризиком для здоров'я, а інколи і життя, вийти на мітинг на захист України. Тоді у Гіркіна і його хазяїв не виникла б ідея інтервенції в Донбасі. На думку Сунь Цзи у війні "вищий пілотаж" - завадити планам противника, а не власне бойові дії. Якби в кожному селі і місті Донбасу не вщухали проукраїнські мітинги і демонстрації, то ніхто б не планував інтервенцію. На жаль було навпаки: крикливі жіночки зупиняли техніку української армії, а російський спецназ і російська агентура захоплювала органи влади, представники яких у своїй більшості переходили на бік ворога.

До порівняння знову ж таки з німецькою аналогією. Що міг зробити простий німець? Він міг голосувати на виборах або за партію А.Гітлера, або проти. Він в своїй більшості голосував "за". От в цьому і полягає його вина.

Колективна вина практикувалася в основному за Середньовіччя. Знаменита "героїчна оборона" міста Козельська від монголів мала свої раціональні причини. Жителі міста вбили монгольських послів, які пропонували їм всього лише ввійти в державу Чінгісхана на загальних умовах (виплати податків за загальноімперськими ставками). Монгольська імперія була на той час мабуть єдиною в світі правовою державою, вона жила за Ясою. Вбивство послів - один з найтяжчих злочинів. Злочин повинен був бути покараним, хоча б для цього треба було покласти всю монгольську армію.

Сучасний "цивілізований світ" декларує індивідуальну вину. Хоча у випадку з німцями зроблено виняток. Є і ще один виняток - репресалії, які теж формально заборонені після Другої світової війни. Репресалії полягають в знищенні населення противника (не комбатантів), його матеріальних і культурних цінностей у відповідь на певні дії противника. Наприклад гітлерівська Німеччина мала великі запаси хімічної зброї, але не використовувала їх у війні через відповідну загрозу союзників.

Приклад репресалій у новітній українській історії - Волинська різанина 1943р., влаштована УПА у відповідь на таку ж різанину українців поляками в Закерзонні. В зоні дій партизанів німецька окупаційна влада практикувала взяття заручників, які теж ніякої індивідуальної вини перед окупантами не мали.

Що повинна робити українська влада в інтересах української нації по відношенню до населення Донбасу? На нашу думку ідея колективної вини повинна бути задекларована на офіційному рівні. Як і той факт, що за умов де-факто громадянської війни, українець не той, хто має український паспорт, а хто бореться чи принаймні готовий боротися за Україну.

Так чи інакше війна на Донбасі повинна закінчитися з кінцевим чи проміжним (до наступної війни) результатом. І виникає питання про інтеграцію донбасівців в українську націю. Питання болісне з обох боків. Донбаським креолам (термін М.Рябчука) доведеться визнати свою поразку у громадянській війні і морально капітулювати. Креольська ідеологія у формі російського шовінізму повинна бути заборонена. Але і українцям уживатися з колишніми їх вбивцями чи особами, що тих вбивць підтримували, буде не легко. Але двох правд не буває. Правда лише одна і вона українська.

Тому ніяких переліків вини українців перед  Донбасом прийматися не повинно. Донбас вже почули і більше слухати його не треба. Нам з Києва краще видно, що треба Донбасу. Україна повинна фінансувати роботи з відновлення інфраструктури Донбасу з урахуванням можливостей і національних інтересів. Тобто шахти повинні відновлюватися не всі, а лише ті, які будуть рентабельні. 

Заводи повинні відновлюватися власниками (читай Ахметовим). Так, законодавчо держава повинна цьому допомагати, повинні існувати податкові пільги на період відновлення в частині направлення прибутку на інвестиції, можливо держава навіть погашатиме частину відсотків за банківськими кредитами, але прямого фінансування комерційних підприємств бути не повинно. Фінансування відновлення інфраструктури теж повинно вестися під жорстким державним і (sic!) громадським контролем.

Якщо ж Ахметов вважає за потрібне не відновлювати конкретне підприємство, а порізати його залишки на металолом, то це його святе право і не треба йому заважати. Щиро кажучи, Україна заінтересована в зменшенні населення Донбасу з декількох причин, найголовніша з яких - сепаратизм. Частина сепаратистів емігрує до Росії, частина - розселиться по українським територіям, нарешті частина повинна бути "перекована" на місці. І чим менше їх буде, тим скоріше це влаштується.

До індустріального і інтелектуального потенціалу Донбасу треба підходити творчо. Потенціал дійсно великий, але не все варто зберігати. Не слід забувати, що "зв'язки з Росією" мають зворотний бік медалі: політичну залежність від останньої. Проросійський бізнес на Сході має політичну проекцію у вигляді проросійської фракції, фактично "п'ятої колони",  у Верховній Раді. І не тільки там. Будь-які виробництва можна відновити чи заново створити, технології купити, але найскладніше позбавитися від політичної залежності. Спекуляції щодо створення чи збереження робочих місць повинні беззастережно відкидатися. Врешті-решт робочі місця ніщо не заважає створювати і в інших областях України.

Соціальна психологія вчить, що найбільш стійкі погляди в людей виробляються не пропагандою, а життєвим досвідом. Хоча і пропаганду при цьому не слід недооцінювати. Так от, майбутня зима буде найкращим агітатором донбасівців за Україну. Скільки б УТ-1, радіо чи інтернет не агітували проти сепаратизму, це не дає відповідного ефекту, бо контрпропаганда малює прекрасні картинки життя в незалежних ДНР і ЛНР чи в Росії. Катарсіс прийде через страждання. Так, хтось помре з голоду. І не обов'зково це буде сепаратист... Чиясь дитина помре від запалення легенів... Запалення легко лікується при наявності антибіотиків, але їх на всіх не вистачить. Дитина ні в чому не винна. Але і одна і друга смерть - плата за сепаратизм. Може самим сепаратистам і хотілося б, щоб вмирали виключно бійці Правого сектору, але ми, українці, вважаємо інакше.