Капитальный полковник
А що, наш мегадует авторів (Швець і Подтуркін) таки щось розуміють в аналітиці, а не просто транслюють західну економічну пропаганду про лібералізм і правову державу. В Росії є пропаганда для українських ватників, а на Заході фабрикують (виготовляють) пропаганду для тубільних інтелектуалів. Закінчить хлопчина чи дівчина якийсь виш в Україні чи в Камеруні і вже знає, що всі проблеми в його країні із-за відсутності демократії (ліберальної) і прав людини.
Так от, все так і є, як написав мегадует. Можна ще й деталізувати. Лі Куан Ю в Сингапурі починав взагалі без усякого розвинутого громадянського суспільства, хоча сингапурські китайці на відміну від українців завжди були затятими націоналістами. Фактично громадянського суспільства у європейському розумінні там і зараз нема. Але Сингапур процвітає! Аналогічно і з Південною Кореєю, хоча громадянского суспільства там зараз трохи трохи більше.
Можна було і про "інвесторологію" трохи більше написати. Проблема складніше, ніж два види інвесторів і один політиків, як написано в статті. Нагадаю думку авторів. Інвестори діляться на стратегічних та інвесторів-спекулянтів. Перші заінтересовані не в демократії і громадянському суспільстві в країні-реципієнті інвестицій, а в диктатурі. Другі (спекулянти) заінтересовані в слабкій демократії і слабкому громадянському суспільстві, що власне і дає можливість спекуляцій. При диктатурі чи сильній державі з розвинутим громадянським суспільством сильно не наспекулюєш.
Протиріччя між цими трьома категоріями виникають з-за різної довжини горизонту планування. Спекулянтам все треба тут і зараз, стратегічним інвесторам - до відбиття затрат і отримання деякої маси прибутку, а політикам потрібна стабільність, як гарантія перемоги їх партії на виборах в осяжному майбутньому.
Не зважаючи на наявність певних протиріч, політики і власники капіталу (інвестори) об'єднані в певний континуум, в якому однак діє ленінський принцип "примату політики над економікою". Якщо континуум виражає національні інтереси, тобто коли інтереси членів континууму коригуються з інтересами більшості населення, то маємо владу національної буржуазії. Якщо ж континуум виражає інтереси буржуазії інших країн, то маємо компрадорську буржуазію.
Автори свідомо не стали розвивати тему фашистської Німеччини. А це якраз класичний приклад функціонування держави національної буржуазії, в якій політики працюють на національні інтереси. Скажете, що ДСВ програли? Так могли ж і виграти! Особливо, коли б дядечко Джо воював на боці країн Осі.
Автори не пишуть, що процес інвестування повністю підпорядкований принципу примату політики над економікою. Всяка потенційна інвестиція розглядається з точки зору інтересів національної безпеки, які мають мінімум два аспекти:
-заборона експорту високих технологій;
-підтримка компрадорів у країнах-реципієнтах.
Так єгиптяни в часи правління Анвара Садата взнали, що західні інвестиції йдуть в готельний бізнес, торгівлю і туризм, а не в національні проекти на зразок будівництва Асуанської ГЕС чи меткомбінату.
Тобто у нашому випадку інвестувати в Україні будуть в спільний з компрадорами бізнес, а не в завод Південьмаш.
Стаття власне про Полковника. Але полковники бувають двох типів: націоналісти і компрадори. Це автори теж не розкрили. А можна ж написати було компаративістську статтю про Південний В'єтнам і Південну Корею. Було б дуже цікаво.
Або ще цікавіша тема - про майбутнього українського полковника і звідки він візьметься.
Коментарі
Дописати коментар