Наші політекономічні студії
Теорія марксизму на сторінку. Автор зумів в короткому пості викласти суть теорії прибуткової вартості у марксизмі. Праця буває виробнича і невиробнича. Вартість створює лише виробнича праця, але сума цін дорівнює сумі вартостей.
Виробництво - створення продукції (товару) шляхом прямої чи опосередкованої (через дію інструментів, машин, механізмів та устаткування) взаємодії праці робітника з предметом праці (сировина, матеріали).
Пряма взаємодія це коли гончар власними ногами замісив глину. А от уже для виробництва глечиків потрібен механізм (гончарний круг) і устаткування (гончарна піч).
Якщо ж робітник найманий, то він уже зветься пролетар. Пролетар продає свій товар, що зветься робоча сила або інакше змінний капітал, власнику інструментів, машин, механізмів та устаткування, що зветься капіталіст, а самі інструменти, машини, механізми та устаткування звуться постійний капітал.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) країни або цілого світу дорівнює сумі постійного (у вигляді амортизації) і змінного (у вигляді зарплати пролетарів) капіталів+прибуток. В політекономії це зображується так:
ВВП = c+v+m
де с - постійний капітал;
v - змінний капітал;
m - прибуток.
Тобто, виробнича праця - праця виключно пролетаря. Бо ні начальник цеху, ні головний бухгалтер, ні директор, попри те, що вони теж наймані працівники, ні прямо, ні опосередковано з сировиною і матеріалами не взаємодіють, а значить не являються пролетарями, а значить їхня праця не являється виробничою.
Зрозуміло, що керівники різних рівнів пролетаріатом не являються. Але є чимало професій, чиї представники безпосередньо чи опосередковано взаємодіють із сировиною і матеріалами, але їх наймана праця не відноситься до змінного капіталу. Це так звана матеріальна сфера послуг.
Класичний приклад матеріальної сфери послуг - праця продавця або ремонтника. Зазначені працівники взаємодіють з матеріальним предметом праці за допомогою машин, устаткування та інструментів, але при цьому не виготовляють ніякої продукції. Послуга на відміну від товару не має матеріального носія. Будівельник-сантехнік прокладає в будинку труби і встановлює унітаз. Ремонтник-сантехнік міняє в цьому будинку труби і унітаз, повертаючи матеріальний носій (будинок) в попередню (справну) форму. Витрати праці в обох випадках умовно однакові, але з точки зору політекономії це різні речі.
Нарешті є нематеріальна сфера послуг, працівники якої взаємодіють за допомогою машин чи обладнання (наприклад калькулятори чи комп'ютери) з нематеріальним предметом праці, як правило це інформація. Це працівники банків, страхових компаній, бухгалтери, юристи, конструктори, технологи та інженери.
Є ще різновид сфери послуг, який взагалі не має відношення до виробництва, це бюджетна сфера. Держава в загальному випадку існує на податки, тому держслужбовці (судді, прокурори, податківці, працівники адміністрацій) і бюджетники (лікарі, вчителі, армійці і поліціянти) "не сіють, не жнуть, але Господь їх годує".
***
До цього це була теорія... Тепер пішли ідеологічні питання. Методику розрахунку ВВП в СРСР запропонував ще академік Струмілін в 30-ті роки. Так, виробництво озброєнь не включалося до ВВП попри те, що це продукція і праця тут - виробнича. Тобто в момент виготовлення двигуна на Ярославському заводі неможливо було знати чи встановлять його на автомобіль КАМАЗ чи на БТР. З БТРом аналогічно. Якщо його поставлять в Ірак Саддаму Хусейну в обмін на нафту, тоді це ріст ВВП, а якщо безплатно передадуть радянським сателітам в Ефіопію, тоді - ніякого росту ВВП.
На Заході для обрахунку ВВП використовувалася т. з. "система національних рахунків", тобто практично бухгалтерська система. Якщо обрахувати всі кінцеві доходи в країні, від зарплати президента до оплати послуг проститутки, плюс дивіденди, проценти, рента, податки, то це і буде ВВП. Звісно показник коригується на величини експорту/імпорту, а кредити - на отримані/повернуті.
Тепер про дві тенденції-проблеми. Починаючи з 80-их років країни І Світу скорочують виробництво на своїх територіях шляхом виносу виробництв у країни ІІІ Світу, передовсім у Китай. Хоча в останні роки з'явилася і зворотна тенденція. Наслідком цього став ріст "сфери послуг" у складі ВВП. Але сфера послуг не створює доданої вартості. Тому ріст частки сфери послуг є ріст паразитичності економіки. Це привело до таких наслідків:
1. Хоча винесення виробництва за межі метрополії приводить до збільшення доходів конкретної ТНК, сама метрополія через політику трансфертних цін і використання офшорів з метою мінімізації податків, отримує від цієї ТНК все менше податків.
2. Виробництво з країни виводиться, а люди лишаються. Це веде до збільшення безробіття і, відповідно, витрат бюджету на виплату допомоги по безробіттю замість отримання податків з працездатних осіб.
3. Середня зарплата у сфері послуг набагато нижча за таку ж на виробництві. Зниження доходів населення автоматично веде до зменшення його купівельної спроможності і, як результат, провокує кризу перевиробництва.
4. Винесення за межі країни цілих кластерів економіки веде до закриття суміжних виробництв з вище перерахованими наслідками.
5. Винесення виробництва за межі країни веде до знищення відповідної освітньої, наукової та дослідної інфраструктури. Що при поверненні виробництва в метрополію вимагатиме колосальних допоміжних витрат.
6. Зменшення бюджетних надходжень в кінцевому рахунку приведе до демонтажу соціальної держави в країнах Заходу, росту імміграції та збільшення соціальної напруженості.
Наступне питання - роботизація виробництва. У Маркса про це нічого не сказано, тому висловлю власну думку. Сама по собі роботизація не страшна, якщо вона буде проходити повільно і економіка чи невиробнича сфера будуть поступово абсорбувати безробіття. З точки зору теорії Маркса частка пролетаріату в населенні буде зменшуватися, але продуктивність праці, навпаки, буде збільшуватися.
Виробництво - створення продукції (товару) шляхом прямої чи опосередкованої (через дію інструментів, машин, механізмів та устаткування) взаємодії праці робітника з предметом праці (сировина, матеріали).
Пряма взаємодія це коли гончар власними ногами замісив глину. А от уже для виробництва глечиків потрібен механізм (гончарний круг) і устаткування (гончарна піч).
Якщо ж робітник найманий, то він уже зветься пролетар. Пролетар продає свій товар, що зветься робоча сила або інакше змінний капітал, власнику інструментів, машин, механізмів та устаткування, що зветься капіталіст, а самі інструменти, машини, механізми та устаткування звуться постійний капітал.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) країни або цілого світу дорівнює сумі постійного (у вигляді амортизації) і змінного (у вигляді зарплати пролетарів) капіталів+прибуток. В політекономії це зображується так:
ВВП = c+v+m
де с - постійний капітал;
v - змінний капітал;
m - прибуток.
Тобто, виробнича праця - праця виключно пролетаря. Бо ні начальник цеху, ні головний бухгалтер, ні директор, попри те, що вони теж наймані працівники, ні прямо, ні опосередковано з сировиною і матеріалами не взаємодіють, а значить не являються пролетарями, а значить їхня праця не являється виробничою.
Зрозуміло, що керівники різних рівнів пролетаріатом не являються. Але є чимало професій, чиї представники безпосередньо чи опосередковано взаємодіють із сировиною і матеріалами, але їх наймана праця не відноситься до змінного капіталу. Це так звана матеріальна сфера послуг.
Класичний приклад матеріальної сфери послуг - праця продавця або ремонтника. Зазначені працівники взаємодіють з матеріальним предметом праці за допомогою машин, устаткування та інструментів, але при цьому не виготовляють ніякої продукції. Послуга на відміну від товару не має матеріального носія. Будівельник-сантехнік прокладає в будинку труби і встановлює унітаз. Ремонтник-сантехнік міняє в цьому будинку труби і унітаз, повертаючи матеріальний носій (будинок) в попередню (справну) форму. Витрати праці в обох випадках умовно однакові, але з точки зору політекономії це різні речі.
Нарешті є нематеріальна сфера послуг, працівники якої взаємодіють за допомогою машин чи обладнання (наприклад калькулятори чи комп'ютери) з нематеріальним предметом праці, як правило це інформація. Це працівники банків, страхових компаній, бухгалтери, юристи, конструктори, технологи та інженери.
Є ще різновид сфери послуг, який взагалі не має відношення до виробництва, це бюджетна сфера. Держава в загальному випадку існує на податки, тому держслужбовці (судді, прокурори, податківці, працівники адміністрацій) і бюджетники (лікарі, вчителі, армійці і поліціянти) "не сіють, не жнуть, але Господь їх годує".
***
До цього це була теорія... Тепер пішли ідеологічні питання. Методику розрахунку ВВП в СРСР запропонував ще академік Струмілін в 30-ті роки. Так, виробництво озброєнь не включалося до ВВП попри те, що це продукція і праця тут - виробнича. Тобто в момент виготовлення двигуна на Ярославському заводі неможливо було знати чи встановлять його на автомобіль КАМАЗ чи на БТР. З БТРом аналогічно. Якщо його поставлять в Ірак Саддаму Хусейну в обмін на нафту, тоді це ріст ВВП, а якщо безплатно передадуть радянським сателітам в Ефіопію, тоді - ніякого росту ВВП.
На Заході для обрахунку ВВП використовувалася т. з. "система національних рахунків", тобто практично бухгалтерська система. Якщо обрахувати всі кінцеві доходи в країні, від зарплати президента до оплати послуг проститутки, плюс дивіденди, проценти, рента, податки, то це і буде ВВП. Звісно показник коригується на величини експорту/імпорту, а кредити - на отримані/повернуті.
Тепер про дві тенденції-проблеми. Починаючи з 80-их років країни І Світу скорочують виробництво на своїх територіях шляхом виносу виробництв у країни ІІІ Світу, передовсім у Китай. Хоча в останні роки з'явилася і зворотна тенденція. Наслідком цього став ріст "сфери послуг" у складі ВВП. Але сфера послуг не створює доданої вартості. Тому ріст частки сфери послуг є ріст паразитичності економіки. Це привело до таких наслідків:
1. Хоча винесення виробництва за межі метрополії приводить до збільшення доходів конкретної ТНК, сама метрополія через політику трансфертних цін і використання офшорів з метою мінімізації податків, отримує від цієї ТНК все менше податків.
2. Виробництво з країни виводиться, а люди лишаються. Це веде до збільшення безробіття і, відповідно, витрат бюджету на виплату допомоги по безробіттю замість отримання податків з працездатних осіб.
3. Середня зарплата у сфері послуг набагато нижча за таку ж на виробництві. Зниження доходів населення автоматично веде до зменшення його купівельної спроможності і, як результат, провокує кризу перевиробництва.
4. Винесення за межі країни цілих кластерів економіки веде до закриття суміжних виробництв з вище перерахованими наслідками.
5. Винесення виробництва за межі країни веде до знищення відповідної освітньої, наукової та дослідної інфраструктури. Що при поверненні виробництва в метрополію вимагатиме колосальних допоміжних витрат.
6. Зменшення бюджетних надходжень в кінцевому рахунку приведе до демонтажу соціальної держави в країнах Заходу, росту імміграції та збільшення соціальної напруженості.
Наступне питання - роботизація виробництва. У Маркса про це нічого не сказано, тому висловлю власну думку. Сама по собі роботизація не страшна, якщо вона буде проходити повільно і економіка чи невиробнича сфера будуть поступово абсорбувати безробіття. З точки зору теорії Маркса частка пролетаріату в населенні буде зменшуватися, але продуктивність праці, навпаки, буде збільшуватися.
Коментарі
Дописати коментар