Історія російської мови і наш коментар

Фільм 1.
 



Фільм 2.

Фільм 3.

Трішки пропагандистські фільми, але, загалом, вірно. Справа в тому, що брати Кирило з Мефодієм ніякої нової мови не створювали. Церковнослав'янська (давньоруська) мова - це солуньський (салонікський) діалект давньоболгарської мови. 

Брати проповідували на території Великої Моравії (сучасні Чехія, Словаччина, Угорщина і частково Польща). Звичайно, великоморавську мову вчити братам було ніколи та й не було потреби. Перекласти Святе письмо брати могли тільки на мову, яку самі знали досконало, тобто на солунський діалект. 

Брати-просвітителі записали давньоболгарську мову грецьким письмом, а для звуків, відсутніх у грецькій мові, придумали нові літери. Ні до мови Великоморавії, ні до мови Русі, це не мало ніякого відношення. Церковнослов'янська мова - мова виключно писемна, на зразок латини. Ніде в Русі цею мовою не говорили і говорити не могли. 

А вже в Московії церковнослов'янська ставала розмовною мовою в монастирях, яких через ханську політику підтримки служителів культу (насамперед звільнення від податків), розвелося, як грибів після дощу. Фактично слов'янізація Московії проводилась в монастирських економіях. Тобто, опосередковано слов'янізаторами Московії стали спочатку хани Золотої орди, яких московіти йменували царями, а вже потім - московські князі.

Ще однією, додатковою, умовою слов'янізації була вимога прийняття православ'я (у його московітськім варіанті) татарським мурзам, що наймались на службу до Великого князя московського. Мурзи повинні були хреститися самі, хрестити своїх дітей, бувати щоденно на церковних службах, а відтак і вивчати церковнослов'янську мову. Знання мови стало їм потрібне для виконання церковних служб, для спілкування з Великим князем та його адміністрацією і, нарешті, в плані загальної грамотності, щоб написати чолобитну, донесення чи листа.

Ще одним каналом слов'янізації було населення міст. Традиційно, ще з часів Київської Русі,  воно складалося з гарнізону (дружинників князя) та відставних дружинників, що здебільшого ставали торгівцями та ремісниками, та їх потомків. Такі міста, як Володимир чи Суздаль мали слов'яномовне населення.  Але міст було дуже мало, а міських жителів навіть у густонаселеній Європі було не більше 5%, що вже про країну Моксель казати.

Однак наскільки міста Московії були слов'яномовними сказати важко, позаяк у містах жило ще й татарське населення. І не відомо, кого було більше. Приклад з Афанасієм Нікітіним тут показовий: Афанасій вільно володіє обома мовами і невідомо, яка з них для нього рідніша.  В Рязані відоме старе татарське кладовище, а православне з'явилося лише на початку XVIII століття. Місто Тула засноване вдовою Узбек-хана Тайдулою-хатун і теж, очевидно, спочатку було виключно татарським. 

Також було і з вірою. Московіти вірили в суміш ісламу і православ'я. На монетах Івана ІІІ був напис арабським шрифтом: москов акчаси (акче Московії). На військових князівських обладунках, виготовлених у Москві "православними" ремісниками, маємо цитати з Корану, звичайно ж арабським шрифтом. Ось яка була у Московії мовна обстановка.