Про "Червоного"

От у неділю і я сподобився передивитися цей фільм. До цього читав про нього рецензію на "Обозі".

Що сказати? Це чи перший чи один з перших (за українським кіно не слідкую) фільмів, знятих у голлівудському стилі. Тобто маємо українське комерційне кіно.

До цього українські фільми, наприклад "Мазепа" Іллєнка, знімалися чи то в стилі соцреалізму чи то критичного реалізму. В усякому разі на "Мазепу" виділили обмаль грошей, тому фільм нагадує телеспектакль, який компенсується глибинним історизмом. Тобто фільм хороший, але елітарний. А нам зараз треба масова пропаганда.

Звісно, що заради пропаганди жертвується історичною достовірністю. Хто читав Солженіцина і Шаламова, зверне увагу, що "доходяги" у фільмі зовсім не такі, як були насправді. Справжні доходяги видовбували з кінського кізяка неперетравлені кіньми зернини, варили їх і їли. Який там спротив?

Бунти в таборах стали масовими невдовзі після смерті Сталіна (05.03.53), а не до цього, як у фільмі. Але це я так, для годиться!

Нашій нації треба героїчні приклади для наслідування. Бо що таке література і кіно, як не моделювання життєвих ситуацій? В цьому і полягає популярність "мильних опер". Зараз потрібне саме таке, а не інше моделювання.

Фактично весь сюжет фільму - життя в таборі і невидима підготовка до повстання. Повстання і для глядача постає раптово. Саме повстання показано реалістично. Це коли на якихось три сотні зеків лагпункту №4 - понад півсотні трупів.

Колоритні мордяки підібрано для начальника лагпункту Абрамова і начальника оперчастини. Є невелика лавсторі з участю начальниці санчастини. Є льотчик, "радянський українець", що болісно "перековується" під впливом бандерівців.

Але головне у фільмі - ВІРА! Інтегральний націоналізм Донцова лишається за кадром. Начальник лагпункту гортаючи справу Червоного побічно згадує, що боротися той став ще з початку 30-их, тобто ще за Польщі...

"Здобудеш Українську державу або вмреш в боротьбі за неї!" Але особисто тебе стосується тільки друга частина... Українську державу здобудуть інші!

Це крутіше кодексу Бусідо! Там "життя твоє пір'їна, а обов'язок перед імператором - гора!" Але японець таки зважує на терезах пір'їну з горою і інколи пір'їна переважає гору. Це безчестя. Але зважування закладене в самурайському кодексі.

Степан Ленкавський, автор Декалогу, просто не дав націоналістам вибору. Фактично це рівень соціальних комах. Бджола захищає вулик ціною власного життя. Стаючи націоналістом ти вибираєш свою долю. А в кінці життя - смерть. Як і у всіх. Але у тебе буде славна смерть, хоч може й наодинці з Богом.

За що борються бандерівці? За націю, за Україну, за славну смерть!

Пахан Тайга просто не розуміє, як можна втікати з табору, де ще ніхто не втік успішно, тобто, щоб не піймали і не здох у колимській тундрі. "Що ж, ми будемо першими!" - каже Червоний.

Прикінцева сцена фільму: група бандерівців йде під гору, назустріч сонцю. Ми розуміємо, що пішки вони далеко не втечуть, що за ними пустять погоню на ленд-лізовських "Даймондах" (прообраз нашого КрАЗу) і буде останній бій, де всі вони загинуть. Але й москаликів заберуть з собою на той світ чимало, серед них і "радянських українців". Така плата за нашу незалежність. "Дерево свободи треба поливати кров'ю!" - це про нас.

Десь відсотків 40 Малого залу кінотеатру "Київська Русь" займали солдати строкової служби (всі молоді) Української армії. Хоча самої Української армії у нас ще нема, є - ВСУ, як люблять писати наші вороги.

Але в вогні залізо перетоплюється в сталь, а в борні народ перетворюється в націю. То ж в міру сил і можливостей будемо служити егрегору Української нації - тому Духу одвічної стихії, що поставив нас на грані двох світів творити нове життя.

Фільм якраз про це.