Про інфернальне.

Виношу в окремий пост свій коментар на сторінці Олени Білозерської. Чогось потягнуло мене на диявольщину проти ночі.

Війна це фаталізм. В бій треба йти, навіть коли знаєш, що мало шансів на повернення. Тим більше, нема вибору для українського націоналіста. Ти просто йдеш у бій, бо треба йти. "Здобудеш Українську державу або вмреш в боротьбі за неї!" 

Можна на все це подивитися і під іншим кутом зору. Війна - справжні жнива для Князя світу цього. Летять душі грішників в пекло поза чергою. 

Моя теза дуже маніхейська як для справжнього вірянина, але з Сатаною можна укласти чесну угоду: ми йому будемо поставляти грішні москальські душі, а він за це відтермінує нам нашу смерть. Зовні це буде виглядати так, що тебе минають кулі. 

Всі ті штукенції запорізьких характерників - різновид договору з Дияволом. Тобто, щоб вціліти у війні, треба вбити максимум ворогів. На індивідуальному рівні це не завжди видно, але на прикладі нації це бачать всі. 

Олено, подивися на Лінію життя на своїй лівій руці, вона пряміша і довша, ніж на правій. Ліва рука - план, права - факт. Але це вже нічого не значить, бо коли я пишу ці рядки, ти вже зробила вибір. Однак цього разу все закінчиться добре.