Він перший сказав -- "самостійна Україна

" 28.08.2014 14:00 Миколу Міхновського, котрий понад століття тому вперше озвучив ідею незалежної держави для українців, сучасники називали "фантастом" і "авантюристом" Зате прихильники сто літ тому назвали його "Апостолом України". Утім навіть сьогодні, коли Україна вже 23 роки незалежна, мало хто знає, хто такий Микола Міхновський. Справді, сьогодні важко повірити, та ще на початку ХХ століття ці слова звучали як нісенітниця. Словосполучення “соборна Україна” було пустопорожнім звуком навіть у середовищі нечисленної національної української інтелігенції. Ще б пак! На початку ХХ століття нинішні українські землі були у складі двох імперій -- Російської та Австро-Угорської, трохи -- у Румунії. Могутність цих держав станом на 1900 рік ні в кого не викликала сумніву, а про таку державу, як Україна, і не мовилося. І все ж саме в цей час, 1900 року, зароджується ідея побудови самостійної України. Кому вперше спало таке на гадку? Про це -- у розмові з істориком, президентом Історичного клубу “Холодний Яр” Романом Ковалем. -- Як виникла ідея соборної самостійної України? Якими були погляди української інтелігенції на це питання на початку ХХ століття? -- На початку XX століття на сучасній території України проживало майже 30 мільйонів людей. З них 23,7 мільйона -- у Російській імперії і ще понад 5 мільйонів -- в Австро-Угорській. Та лише 1,7 мільйона людей серед цього населення мали початкову освіту. Вищу ж освіту здобули близько двох десятків тисяч. Саме ті двадцять із гаком тисяч осіб і були середовищем формування української інтелігенції. Якими були їхні політичні погляди? Старше покоління віддавало перевагу у вирішенні “українського питання” культурно-просвітницькій справі, його вимоги зводилися до поміркованих реформ, які б скасували національно-культурні обмеження для українців у Російській імперії. Водночас революційну молодь вабили соціалістичні ідеали. Вона вважала, що національного визволення можна досягти через соціальну боротьбу, через спільну боротьбу разом з іншими націями проти соціального гніту. Та несподівано, на початку 1890-х, в українському русі з'явилася зовсім нова течія. Її започаткувала молода особа, студент, котрий відкрито кинув божевільний, як на той час, заклик до державної самостійності української нації. Він сміливо почав заявляти, що тільки боротьба за здобуття державної самостійності -- єдиний шлях, на який мусить ступити український народ. Цією людиною був Микола Міхновський. -- Що це був за чоловік і як ідея самостійної України зародилася у його голові? -- Микола Міхновський народився і виріс у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії. А на формування “нетипових” політичних поглядів Міхновського значною мірою вплинув його батько, сільський священик. Отець Іван, батюшка Російської Православної Церкви, дозволяв собі нечуване для імперії нахабство -- проводив служби у храмі українською мовою. Саме він, вочевидь, прищепив синові глибоку любов до рідного краю, до всього українського. Не дивно, що ще 19-літнім юнаком, одразу після закінчення Прилуцької гімназії і вступу на правничий факультет Київського університету, Міхновський приєднався до нелегального Братства тарасівців. Це була таємна політична організація, яку 1891 року на могилі Кобзаря заснували харківські студенти, присягнувши всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї. Міхновський швидко стає лідером та ідеологом цієї студентської організації. І завдяки його впливу “тарасівці” проголосили своєю метою боротьбу за “самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині”. Фантастична, як на той час, ідея. -- Скільки людей це підтримувало? -- Таких людей було дуже мало. На “тарасівців” почала полювати поліція. Міхновському вдалося уникнути арешту, однак його ідею все одно майже ніхто не розумів. Більшість інтелігенції вважала мрії Міхновського фантасмагорією, його називали "фантастом" та “офіцером-артилеристом”, який, мовляв, барабанить дзвінкі демагогічні гасла, позбавлені сенсу. Та, попри несприйняття, 1900 року Міхновський засновує Революційну українську партію і пише її маніфест “Самостійна Україна”. Цю працю із промовистою назвою він зачитує у Харкові під час Шевченківських пошанувань. Харків і нині, після 24 років незалежності, сповнений антиукраїнських настроїв. А уявіть, яким він був у добу Російської імперії! Слова Міхновського про боротьбу за самостійність справляють на інтелігенцію вкрай негативне враження, хоч його аудиторія -- освітяни та культурні діячі, котрі загалом любили рідну землю. Автора звинувачують у шовінізмі й надмірному радикалізмі та поступово витісняють із РУП. -- Чи змусило це Миколу Міхновського відступити? -- Ні. Уже на початку 1904 року він із небагатьма однодумцями засновує Українську народну партію, для якої пише “10 заповідей”. Серед них правила -- усюди і завжди говорити українською мовою, не обкрадати власного народу й не працювати на росіян, допомагати землякам, не брати за жінку чужинку, щоб “твої діти не були тобі ворогами”. Також серед “заповідей” Міхновського -- “не вбивай Україну своєю байдужістю до всенародних інтересів” і таке інше. Та націоналізм Міхновського мав здебільшого оборонний, захисний характер. Він був протидією, запереченням державного шовінізму панівної російської нації. “Ми боремося проти чужоземців не тому, що вони чужоземці, а тому, що вони -- експлуататори”, -- так він пояснював свою позицію. -- Яким чином партія Міхновського здобуває прихильність українців, не готових до самостійності? -- Самостійники вперто шукали шлях до сердець широкого загалу, використовуючи демонстративні, а подекуди й епатажні форми і методи впливу. Микола Міхновський прагнув використовувати всі наявні можливості для агітаційної роботи. Зокрема, його зусиллями 1909 року створено “3-тє Харківське товариство взаємного кредиту”. Цю організацію поліція оцінювала як легальне прикриття групи українців, котрі обговорюють політичні питання. А на завершальному етапі Першої світової війни Міхновського захоплює ідея формування українського війська. Українське вояцтво з ентузіазмом відгукнулося на його ідеї: воно виявило готовність зі зброєю у руках здобути незалежність Україні -- автономістів серед військових майже не було. Так у березні 1917 року було створено Український військовий клуб імені Гетьмана Павла Полуботка на чолі з Миколою Міхновським. -- Як до ідей Міхновського поставилися лідери Центральної Ради, створеної 1917 року? -- У програмах урядових партій Центральної Ради -- соціал-революціонерів і соціал-демократів не було й згадки про самостійну Україну. Лідери УЦР -- Грушевський, Петлюра та Винниченко -- розглядали Україну лише як автономію у складі Росії. Відтак усі троє ставилися до Міхновського і його самостійницьких ідей дуже критично. Грушевський, зокрема, вбачав у Міхновському амбітного авантюриста і демагога, Петлюра звинувачував в обмеженості та вузькості поглядів, а Винниченко просто з нього глузував. Вони вважали Міхновського небажаним і навіть небезпечним. Навесні того ж 1917 року, дізнавшись про те, що Міхновський від імені очолюваного ним клубу імені Гетьмана Полуботка збирається проголосити у Києві на І Всеукраїнському військовому з'їзді незалежну Україну, Грушевський, Петлюра та Винниченко зробили все можливе, аби цьому запобігти. Небезпечного конкурента, “авантюриста” Центральній Раді треба було усунути з Києва. На прохання Винниченка та Петлюри, військова влада під охороною жандармерії відправила Міхновського на румунський фронт для проходження служби, а разом із ним багато й інших самостійників. -- Як далі склалася його доля? -- Після більшовицького перевороту в Пітері та Москві Міхновський повертається з фронту і засновує нову партію хліборобів-демократів -- єдину серед українських, що сповідує несоціалістичної ідеї. Він починає схилятися до монархічного принципу організації державної влади в Україні. Невдовзі його мрії здійснюються: у квітні 1918 року до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Партія хліборобів-демократів, яка взяла участь у його просуванні до влади, рекомендувала “панові Гетьманові” на посаду міністра внутрішніх справ Миколу Міхновського. Оточення застерігало Скоропадського від такого призначення, бо, мовляв, цей міністр за кілька днів розжене увесь уряд. Самому гетьманові імпонували антисоціалістичні погляди Міхновського, однак його все ж переконали не призначати самостійника в уряд. Подальше антигетьманське повстання і проголошення Директорії, а також тяжка хвороба -- тиф -- змусили Міхновського полишити активне політичне життя. А за два роки після встановлення радянської влади його заарештували чекісти, почалися допити... У травні 1924 року Миколу Міхновського знайшли повішеним у садку київської садиби Володимира Шемета, де він квартирував. У кишені покійного начебто знайшли записку: “Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола”. Та його друзі впевнені, що самогубство інсценізували спецоргани, які звели геніальну людину з цього світу. -- Чому мрія Міхновського про самостійну Україну здійснилася лише через багато літ після його смерті, 1991 року? -- Міхновський у поглядах значно випередив свій час. Його фантасмагоричні ідеї стали основою для подальшого розвитку українського визвольного руху. На жаль, істина завжди народжується у три етапи: перший -- “яка нісенітниця!”, другий -- “у цьому щось є”, третій -- “а хто ж цього не знав?” Микола Міхновський став першим, хто озвучив начебто нісенітницю, яка сьогодні є непохитною істиною для всіх українців. Олександра Тамкова, газета "Експрес"
Читайте більше тут: http://expres.ua/main/2014/08/28/112927-vin-pershyy-skazav-samostiyna-ukrayina