"Я не подарую комуністам того, що мене вчили радянської історії, а не української" - Ірина Фаріон

Журнал "Країна" №118 за 19.04.2012

Ви – другий номер у списку "Свободи" на цьогорічних виборах до Верховної Ради. Які законопроекти найперше запропонуєте, якщо пройдете?

– Мій закон – це корона усіх законопроектів – закон про українську мову. Навіть Ленін, коли прийшов до влади, найперше підписав декрет про землю, декрет про мир і декрет про правопис. Абсолютно сатанинський образ, але розумів значення мови. Конфуція запитали: якби він очолював державу, з чого би починав? Він відповів: із реформи мови. Тому що реформа мови – це реформа мислення.


Коли їду вулицями й бачу на рекламних носіях обличчя однієї депутатки з безглуздим гаслом "Нова економіка – нова країна", то хочу всім пояснити: економіка не є першопричиною творення чогось. Починати треба із себе, свого мислення.

У Конституції йдеться, що державною мовою в Україні є українська. А наступний рядок – про російську мову: в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської. З якої рації в моїй Конституції має бути окремий рядок про мову окупанта? Є поляки, вірмени, білоруси. Чому ми виокремлюємо російську? Забрати цей рядок!

Також треба створити відділ із питань мовної політики в уряді. Такий був. Але його розпустив прем'єр­міністр, який колись мав помаранчевий шалик. А тепер має синій – Кінах. у травні 2001 року він ліквідував цей відділ.

Друге, що треба зробити, – заборонити комуністичну ідеологію. Ліквідувати цю партію як таку, що знищила 20 мільйонів українців.

Де ви бачите сьогодні комунізм?

– У Галичині його, на щастя, складно побачити. А на Східній Україні – ренесанс комуністичної ідеології. Голоси Партії регіонів перетікають до Комуністичної партії. І сьогодні вона має всі шанси пройти в парламент.

1999 року при виборі між Кучмою і Симоненком галичани від переляку проголосували за Кучму. Серед таких була і я. Більше так ніколи не голосую. Болгарія була в такій самій ситуації, та болгари проголосували за комуніста. Він провалив державу за рік. І вони розпочали будувати нову країну.

Чому молодь іде в Комуністичну партію?

– Це питання не до політика, а до психіатра. Очевидно, ці молоді істоти в руках книжки не тримали.

Я ніколи не подарую їм того, що півтора мільйона галичан у 1945–1947 роках поїхали до білих ведмедів. Я не подарую їм того, що мене вчили радянської історії, а не української. Мені сказали, що живу в імперії СРСР, а в ній є держава УРСР. Я не подарую їм того, що в 40 років відкрила для себе Донцова, не так давно довідалася про Холодноярську Республіку. І про Голодомор дізналася в зрілому віці. Я не подарую їм того, що не вивчала в школі й університеті працю Степана Бандери "Перспек­тиви української революції". А хто в спецфондах на працях Огієнка мав право поставити гриф "секретно"?

Заговорили про другу державну. Як думаєте, це можливо?

– Я би не сказала заговорили. Це – патякання. Статус державної мови змінити неможливо без конституційної більшості в парламенті – 300 плюс один. Навіть за теперішнього абсолютного й повного звиродніння парламенту цю кількість набрати неможливо.

У Верховній Раді є понад 20 законопроектів про статус української мови. Жоден не затверджений у тому варіанті, в якому я пропонувала б. Наприклад, як затверджена французька. Французи не підписали Європейської хартії. Вони вважають, що низка її положень загрожують французькій мові. То коза би си з того сміяла, як кажуть у Галичині, ніби щось може загрожувати французькій. Але так вони до цього ставляться. Бо сформулювали гарне поняття: французька мова – це релігія.

Я потисну руку кожному росіянину, який, живучи в Україні, уміє зберігати російську фонетику. Це дуже складно. Більшість із них говорять уже, як ми: молоко замість млако, пашол замість пшол. Їхня російська накладається на енергетику української землі й уже має українську ­версію. Важливо, щоб росіяни у власному середо­вищі культивували стандарт своєї мови. Це їм треба пильнувати, замість ­воювати з українцями.

Бачила картину. Жінка гуляє з дитинкою. Підійшла її сусідка. Питає про костюм малечі російською: "Где вы купили это?" Та каже, що довго міряли і: "Он был забальшой на него". Завеликий – це питомо українська конструкція. Я сміялася.

У чому ви бачите русифікацію?

– У толерантності до культивування російської мови в побуті. Якщо до вас звертаються російською, нагадайте їм, що вони – в Україні. Чемно, дуже вишукано, шляхетно, аристократично з усмішкою скажіть: "Даруйте, але я вас не розумію. Прошу до мене говорити державною ­мовою."

Коли їду відпочивати, беру з собою розмовник – турецько­український, грецько­український. Якщо мене ця земля прий­має, то я хочу їй дякувати її мовою. Ми з коханим були в Туреччині, він захворів. ­Викликали лікаря. Зрозуміло, що більшість турків уже навчені російської, бо це їхній бізнес. Ми російською говорити не будемо. Температура 39. Він витягує турецько­український розмовник і починає шукати слова, щоб порозумітися з лікарем. Закінчилося тим, що з нас не взяли грошей. Сказали: дякуємо за те, що ви при 39 говорили турецькою з нами.

Я дала студентам зробити дослідження: чи були ви колись в Україні травмовані мовою. Так, кажуть більшість. Хлопець на Півдні хотів купити рибу. Шукав україно­мовного продавця. Знайшов такого. ­Купив і каже: дякую, що розмовляєте українською. А продавець: "Это я делаю лишь для того, чтобы продавать таким, как ты".

Приїхала бабця до мого вірменського студента у Львів. Вивчила кілька слів. Попро­сила в магазині хліб українською, звичайно, це вийшло з акцентом. Коли людина розмовляє з акцентом, це дуже гарно. Бо вона зберігає свій мовний код. Наша продавчиня сказала у відповідь: "Слухай, шо ти тут вимахуєшся? Говори нормально, як умієш – російською". Жінка вийшла зі сльозами. Не суть у тому, як держава ставиться до мови. Бо держави зараз немає, це кримінальна олігархія й адміністрація Кремля. Суть у тому, як кожен носій ставиться до мови.

У Львові запровадили Всеукраїнську премію імені Степана Бандери. Фінансуватимуть її з обласного бюджету. Львівська область має забагато грошей?

– 20 тисяч гривень у кожній із трьох номінацій. Хіба це значні кошти в межах розкрадання бюджету, що відбувається в нашій країні? Думаю, ми наступного року збільшимо суму. Нам потрібно популяризувати спадщину Бандери як інтелектуала, зокрема його блискучу працю "Перспективи української революції". Тому є номінація за нау­­кову діяльність у сфері національного державотворення. Адже українським нау­ковцям потрібна фінансова підтримка.

З чого ви зробили висновок, що Центральна й Східна Україна люблять Бандеру?

– На основі зустрічей із різними людьми на Сході. Коли їжджу туди, як гарячі пиріжки розхапують мою друковану лекцію "Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху". Я прочитала її в усіх університетах країни. Там є неймовірна спрага на героя, на одержимого, на фанатика своєї справи. Нацією рухають самодостатні особистості, які відвідують університети й лекції. Тому це для мене показник. Саме з Полтав­щини й Чернігівщини прийшли перші документи на премію Бандери.

А чи логічно сьогодні виділяти з обласного бюджету гроші на святкування річниць відомих діячів? На пам'ятники Бандері? Коли в лікарнях навіть хлорки не вистачає. Може, пам'ятники варто відкласти до кращих часів?

– 10 років ми не могли добудувати пам'ятник Степанові Бандері. Та з нас світ сміявся. Ось обласна рада й заощадила на своєму апараті 600 тисяч гривень для його добудови. А медицина фінансується з центрального бюджету. Ми в них не забрали.

Депутатські комісії з'ясовують факти розкрадання, зачитують на сесії. Звертаються до прокуратури. Але прокуратура не порушує кримінальних справ. Бо вона стала політичною прокуратурою. Вона зараз активно досліджує бізнесову діяльність нашої депутатки Ірини Сех. До Львова приїхали понад 70 слідчих, які прослуховують наші телефони й стежать за нашими депутатами.

Прокурорам піднімають зарплату на 50 відсотків. Видно, матимуть багато роботи.

Припинити розкрадання медицини й інших галузей можна двома способами – виборів і революції. Олег Тягнибок (лідер ВО "Свобода". – "Країна") сказав недавно до людей: "Доки ми не використаємо всіх еволюційних методів боротьби, ми до вас не будемо звертатися. Якщо будемо бачити, що еволюційні не працюють, закликатимемо вас на повстання". Ми ще маємо шанс розстріляти цю владу за допомогою бюлетеня.

Якщо не вийде, а люди й далі не піднімуться?

– То нехай собі пришпилять табличку: "я – раб, живу в колонії Ліліпутіна, якою керує васал Янукович".

Сьогодні кожен виходить за свою ­миску. Підприємці вийшли, бо в них миску забрали. Афганці вийшли, бо в них ­забрали, у чорнобильців – забрали. Народ, що не має честі, не матиме хліба. Якщо будемо виходити не лише за миску, а за батьківщину, відвоюємо її. А як за миску – то нас будуть садити і садити.

Поляки так ся не будували. Вони виходили з гаслом: єстем поляк, Польща – понад усе. Щоб народити дитину, її треба виносити дев'ять місяців. Можна швидше, але тоді вона буде хвора. Видно, ми ще не виносили, будьмо терплячі.

Який сьогодні має бути лідер?

– Це має бути одержимий чоловік, герой, Бандера! Він не домагався, щоб йому вірили. Він робив те, що виростало з його серця. Бандера згадує, як 10­річним хлопчиком 1919­го перебував у стані найбільшого одушевлення від того, що відбулася злука УНР і ЗУНР. Звідки у 10­річної дитини таке відчуття, коли однолітки ще машинками бавляться? В лідерах має бути закладено на підсвідомому рівні усвідомлення обов'язку згори.

Ви й далі стежите за мовою депутатів? ­Назвіть основні їхні помилки.

– На їх основі я написала монографію "Мовна норма: знищення, пошук, віднова". ­Зараз на сесіях не роблю цього принципово. Рівень їхнього мовлення зашкалює, як радіація. Я поставила собі запобіжник. ­Кожен може купити книжку. Кожен має вилікуватися сам. Нехай глупота кожного буде на поверхні. Нехай виборець слухає того, кого він обрав.

Найтупіше – "приймати участь". приймати можна лише пляшки й аналізи. "Знаходитися в приміщенні" – знаходять тільки те, що загубилося. "Вірне рішення" – вір­но можна лише кохати когось. "Дана проб­лема" – хто тобі цю проблему дав і нащо ти її брав? Одна з найжахливіших – "зроб­лено мною", "підписано мною". Вони перестали бути об'єктами дії, стали

суб'єктами. На сесії Львівської обласної ради звучало: "археологами розкопано". Я не витримала: "Припиніть копати археологами, хай хлопи жиють!" Пауза й сміх. Ну нарешті, зрозуміли.

У масовому мовленні постійно чую одне: тіпа, корочє, воопщє.

Чому галичан недолюблюють на Сході?

– Вони мають перед нами комплекси. Бо в них немає того, що є в нас. У нас тут було Січове стрілецтво. Ми за Польщі зберегли свою мову. У нас була УПА.

Але ніякої ворожнечі насправді нема. ­Після моєї лекції в дитячому садочку з'явилися безліч негативних коментарів на мою адресу. Однак я набрала найбільшу кількість голосів як депутат­мажоритарник, більше за партію – 31 відсоток. Мені це важливіше, ніж те, що про мене ­писали. Головне, щоби споживчої маси, яка пише ненависні коментарі в інтернеті й голосує за кусок хліба, було менше як 15 відсотків. Соціологія каже, така кількість не є ­загрозливою.

Що вам подобається в Януковичі?

– Мабуть, у найстрашніших снах ті люди, які проголошували Декларацію про українську незалежність, не уявляли, що така гідра може бути при владі на 20­му році незалежності. Але це – плата нації за її постійні компроміси. За внутрішню м'якість. За сентиментальність. За постійні половинчасті кроки.

В Януковичі мені подобається вірність собі. Він робить те, що є його суттю. А його суть – це відсутність будь­якого внутрішнього наповнення. Він може собі повісити табличку: "я – класичний раб". За це йому дякую. Він вилікує українське суспільство. Те, як гепнув його рейтинг, означає, що ми оздоровлюємося.


текст: Леся МЕЖВА, фото: Ірина ЗДЖАНСЬКА
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_ya-ne-podaruyu-komunistam-togo-scho-mene-vchili-radyanskoji-istoriji-a-ne-ukraji/431795">Gazeta.ua</a>