Пристрасті по Ілларіонову
Від початку окупації Російською Федерацією Криму екс-радник Путіна Андрій Ілларіонов став топ-зіркою українського Інтернету. Багато хто беззаперечно покаладається на запропоновані ним висновки та рекомендації стосовно путінського задуму щодо окупації України. Але ми дозволимо собі дещо критично поставитися до висловлювань пана Ілларіонова. І ось, зокрема, чому.
У Росії уже не перший місяць як встановлено жорстку цензуру - блокується сайт «Грани.ру», під загрозою закриття телеканалу «Дождь», стає відверто прокремлівським найбільше інтернет-видання «Лента.ru». У той же час панові Ілларіонову ніхто з усієї Росії не заважає «виказувати» найтаємніші плани Путіна з окупації України та публічно давати поради, як саме цій окупації протистояти. Можливо, така поблажливість російської влади пояснюється тим, що:
- інформація, розміщена в блозі Ілларіонова, БЕЗПЕЧНА для путінського кола прийняття рішень;
- поради, які дає Ілларіонов, НЕ МОЖУТЬ завадити виконанню путінського плану.
Інакше важко пояснити, чому блог Ілларіонова на ЖЖ не заблокований так само, як, скажімо, блог Навального.
Тепер перейдемо до суті. Чи є інформація Ілларіонова унікальною та інсайдерською? Відповідь - ні. Стратегія Путіна щодо України в загальних рисах відома ще з 2004 року, коли була зроблена спроба розколу через Северодонецький путч.
З тої пори й по сьогодні стратегія не змінилася - вона передбачає:
- розчленування України та знищення її державності;
- включення в структури Газпрому якщо не всієї газотранспортної системи країни, то її критичної частини;
- включення в структури Газпрому всіх значущих газових родовищ України.
Відповідно, коли після початку «дивної» окупації Криму Ілларіонов озвучив цей план, він не відкрив жодного секрету, але створив собі в очах більшості читачів репутацію експерта в питанні української стратегії Путіна.
Наступним логічним питанням є те, наскільки практично корисні його поради. Дійсно, добре було б мати тотально озброєне населення по швейцарському типу (правда, якось замовчується те, що в Швейцарії нікому не прийде в голову утворювати банду сепаратистів). Дійсно, добре було б дати моментальну відсіч окупантам вже в перші години операції. Дійсно, у нас є тільки два варіанти: а) опиратись і втратити лише частину територій; б) не опиратись і втратити всю країну. Все так. А диявол в деталях криється.
Задамо питання: чому «зелені чоловічки» ПРИНЦИПОВО не відкривали вогонь, коли окупували наш півострів? Ілларіонов проводить аналогію із Абхазією та Південною Осетією [1], як шаблон того, що відбувається в Криму. Але і там і там проводились системні провокації саме із зброєю. Зокрема, в тій же Південній Осетії Саакашвілі довго провокували за допомогою систематичних обстрілів з боку Цхінвала. Сам же Ілларіонов про це і писав, детально розбираючи російсько-грузинську війну. А тут чомусь тиша, ввічливість, підкреслений пацифізм «зелених чоловічків».
А все просто. Грузія не є ключом до світової системи безпеки, а Україна - є. Окупація частини її території порушує таку силу-силенну міжнародних договорів, що фактично є тригером до початку третьої світової війни.
Таку ситуацію можна окреслити у вигляді слогана: «хто перший вистрілить - той Гаврила Принцип, хто перший помре - той ерцгерцог Фердинанд». І за такого типу окупації для агресора життєво важливо зробити три речі:
- самому не зробити ЖОДНОГО пострілу;
- добитись того, щоб перший постріл зробив супротивник;
- зробити так, щоб першою жертвою був росіянин.
Простіше за все це зробити саме так, як воно і робилось. Блокується військова база, потім штурм, а вояки, згідно караульного уставу відкривають вогонь і вуаля - перший труп «кримського росіянина». Після цього можна застосувати п. 2 Будапештського договору, і заявити, що вторгнення в Україну здійснено задля самооборони РФ - бо біля її кордонів розпочинається «гарячий» етнічний конфлікт. Ви скажете - казуїстика. А чим, по-вашому, останні три тижні займається Росія в Радбезі ООН? Зауважте також, що світ і так наляканий перспективою нової «холодної війни», а також атакований потужною пропагандою Росії про «неофашистів при владі», при наявності трупа і сфабрикованих доказів нападу українських військових на мирних протестуючих, став би на бік РФ.
І дивіться яка річ. Ілларіонов літерально говорить, що Україна повинна була при появі «зелених чоловічків» підняти війська по БОЙОВІЙ тривозі та зайняти всі ключові структури АРК [2]. Тобто, зробити якраз те, що потрібно Путіну. Ілларіонов і сам це прекрасно розуміє, тому і зробив в інтерв'ю оговорочку - «я не пропонував відкривати вогонь». Однак нам з вами прекрасно відомо, що бойова тривога означає і наказ на відкриття вогню на ураження, отже, перед нами або свідома робота на «план Путіна», або вкрай непрофесійний аналіз.
Наш же уряд, чи то від безпомічності, чи то просто в силу того, що іншого варіанту, по суті, і не було, нащупав правильний метод спротиву «некласичній» стратегії окупації, яку застосував Путін. Він простий, як двері:
- ні в якому разі не відкривати вогонь по «зелених чоловічках»;
- перевести війну на дипломатичний фронт, і добиватись перш за все визнання Заходом легітимності нового уряду та права України на Крим;
- добитись того, що навіть у випадку анексії для всього світу Крим залишався Україною - це гарантія його повернення.
І ця мета була блискуче досягнута завдяки нашому постпреду в ООН Юрію Сергеєву, міністру МЗС Андрієві Дещиці та таланту переговірника Юлії Тимошенко. Тепер на нашому боці весь світ, а Путін виглядає агресором і стоїть перед найсерйознішими санкціями в історії Росії.
Далі. Оскільки попервах обрана стратегія фактично провалилась, Путін вирішив зайти з іншого боку. На цей раз за основу було взято події в Абхазії часів 90-х років. Для Кремля тепер критично важливо зробити три речі:
- делегітимізувати новий український уряд в очах хоча б певної частини українців;
- за допомогою контрольованих напівкримінальних банд створити напружену обстановку на Сході;
- створити в країні атмосферу близької війни і домогтись, щоби населення почало тотально озброюватись.
Такі дії створюють субстрат для утворення груп типу «Мхедріоні», які обов'язково почнуть воювати не із напівкримінальними найманцями з РФ, а із «зрадливою владою», що призведе Україну до потрібного Путіну стану failed state. Відтак окупація продовжиться вже під виглядом «миротворчого контингенту».
Тепер дивіться, що пропонує Ілларіонов. Що необхідно тотально озброювати населення, а роззброєння (а по факту лише здача незареєстрованої зброї - окремо на цьому наголошую) - це одна із умов Кремля. Одним ударом Ілларіонов убиває двох зайців. Він неявно звинувачує нову владу у змові з Росією (ось вам делегітимізація в очах народу) і спокушає його озброєнням (заманюючи тим, що після цього у нас буде тут Швейцарія).
Знову маємо справу або із свідомою роботою на «план Путіна», або із катастрофічною непрофесійністю?
А насправді наш новий уряд повторює дії... Міхеїла Саакашвілі, який одразу після приходу до влади ініціював аналогічне «роззброєння», тобто здачу незареєстрованої зброї. Ну вже кого-кого, а Саакашвілі не можна звинуватити в змові з Путіним.
Така ось виходить аналітика від Ілларіонова. Якщо Україна виконає його настанови, то повториться досвід Грузії - Україна втратить значну частину території, а решта збереже незалежність (адже Путін неодноразово казав, що вся Україна йому непотрібна). Ілларіонов потвердить свою репутацію експерта. Якщо не виконає - завжди можна сказати «а от якби виконала, все було б значно краще», і він знову виглядатиме видатним експертом.
Постскриптум: Оскільки крім всього іншого, пан Ілларіонов любить аналізувати словосполучення, якими Путін називає ту чи іншу річ, і виводить з цього «знаки», не можу не зупинитись на одному із них. В своєму інтерв'ю [2] він згадує фразу Путіна, мовляв, «з Тимошенко йому добре працювалось», і протиставляє цю фразу звинуваченням нової влади в неофашизмі та нелегітимності. Цим Ілларіонов натякає, що Тимошенко - «кандидат Путіна». Дозволю собі окремо зупинитись на цьому і замість аналізу тональності та підбору слів, продемонструю кілька фактів:
- посадив Тимошенко в тюрму Віктор Янукович, який (це уже відомо достеменно) був прямим агентом Путіна;
- «борг» ЕЕСУ, який став підставою для відкриття нової справи проти Тимошенко, «раптово виник» з небуття саме завдяки офіційному листу з РФ;
- згідно слів генерала Трепашкіна, в справі про «хабар двом генералам», через який Тимошенко подавали в Інтерпол, свідчення проти Тимошенко втупу «вибивались» зі свідків;
- на Заході кампанію проти Тимошенко веде газета The Independent, яка за дивним збігом належить російському олігарху О. Лебедєву.
Якщо Тимошенко дійсно є «кандидатом Путіна», чому ж в такому разі в її переслідуванні так явно простежується саме «путінський» слід?
Згадані посилання:
Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог
Коментарі
Дописати коментар