Криза світового лібералізму і китайський виклик

Критика лібералізму самими лібералами. Однак ця критика не допоможе. Час лібералів вже підходить до кінця. Лібералізм не можна реформувати...

Поясню ситуацію з точки зору націоналіста. Лібералізм, як пануюча ідеологія, з'явився в США, а отже і в світі з дня вбивства Джона Кеннеді (1963). Правляча в США фінансово-банківська еліта зрозуміла, що після Карибської кризи СРСР їй не загрожує, а отже за межами США в них загрози нема. Проти був лише президент Кеннеді в самих США.

Це в свою чергу означає, що можна трішки пограбувати на свою користь американську націю, послабивши її з середини, без ризику бути розстріляним чи опинитися в Сибіру. Криза в суспільстві хоч США, хоч Венеціанської республіки, завжди має зовнішній маркер: домінувати починає еліта, не пов'язана з фізичною економікою, тобто зі створенням доданої вартості. Це банкіри, фінансисти,  різні спекулянти і власники активів, що живуть з ренти.

В умовах зовнішньої загрози таке домінування неможливе, позаяк у цих умовах домінує саме еліта, пов'язана зі створенням доданої вартості. В умовах класичного феодалізму, феодал не тільки власник своїх активів, головним чином землі, де селяни і створюють для нього додану вартість, але й командир військового загону, який цю власність захищає. В умовах класичного капіталізму індустріальна буржуазія разом з юнкерами (плантаторами) і генералітетом складає військово-промисловий комплекс.

І лише в умовах відсутності  зовнішньої загрози генерали стають "паркетними", тобто не беруть участі у війнах зі співмірним супротивником, в кращому разі - лише в каральних операціях. ВПК працює не на підвищення реальної обороноздатності країни, а на гонку озброєнь, завдання якої перерозподілити бюджетні потоки на користь власників бізнесу. В результаті танки і літаки, що коштують десятки і сотні мільйонів доларів, і які будуть знищені в перший місяць війни, не можуть бути замінені новими з конвеєра,  бо придбання нової техніки по таким цінам не витримає жодний бюджет.

        Нація, що заражена пацифізмом, більше не рекрутується в армію, що тепер комплектується з найманців. Найманці хороші для армії мирного часу, але вмирати за Вітчизну можуть лише громадяни. Армія Риму саме тому перемогла армію Карфагену, що найманцю ні за що вмирати, а гроші можна заробити і в іншому місці.

Резистентність сучасної нації падає. Низам не хочеться вмирати за верхи, що не бажають ділитися суспільним пирогом. Відсутність ідеалу і єдиної мети сприяють появі  корупції. Тому нумідійський цар Югурта купував римських трибунів, а президент Путін купує колишніх німецьких канцлерів і кандидатів у президенти США.

Звісно, що концепція, згідно якій лібералізм повинен запанувати у всьому світі, хибна, бо хибна взагалі неокарфагенська модель. Можна створити високі життєві стандарти для "золотого мільярду", які однак завжди будуть під загрозою їх (стандартів) втрати з боку фінансової олігархії. Але не можна впровадити карфагентські життєві стандарти в колоніях і напівколоніях Карфагену. Саме тому, що вони змушені сплачувати ренту на користь метрополії.

Маємо в Східній Європі демократії, але вони не ліберальні і ніколи такими не стануть. В Римській імперії лишалися такі республіканські інститути, як Сенат і народні трибуни, але імперія вже не була республікою - "справою народу", як це слово перекладається з латини.

Але схоже, що у неокарфагенян з'являється нова загроза - новий Рим у вигляді Китаю. На відміну від СРСР/Росії, Китай на рівні еліти не вразливий до ліберальної пропаганди. Китайці не вважають себе недоєвропейцями, їм не треба мавпувати європейців і Захід в цілому. Технічні і технологічні інновації китайцями охоче переймаються, а от соціальні - ні!

Китаєм править Постійний комітет Політбюро ЦК КПК з 9 чоловік. У цих людей найвища влада, вони і є Китай, і їх не можна корумпувати. Нижня і середня ланка китайського чиновництва може корумпуватися, але зверху їх періодично прочищають, а знизу широкі маси членів КПК є спільниками Політбюро. Китайська армія замикається не на одного з членів Політбюро, як це було в СРСР, а на генсека. Це дозволяє плавно передавати владу від правлячого генсека до його наступника або концентрувати владу в руках генсека, як це зробив Сі Цзіньпінь. Внутрішні війська в Китаї на відміну від СРСР підпорядковані не МВС, а Міноборони і являються частиною армії. Армія за своєю природою є  централізована організація, що аж ніяк не може бути осередком сепаратизму. Ці принципи, розроблені ще Мао Цзедуном, націлені на зміцнення єдності китайської держави і унеможливлення появи сепаратизму.

Сучасний капіталізм - це транснаціональні корпорації (ТНК), що заінтересовані у відсутності державних кордонів і максимальному ослабленні національних держав. Цікаво, що китайці теж граються в ліберальні принципи в частині відсутності кордонів і ослаблення національних держав. Але китайське Політбюро на відміну від лібералів, хоче ослаблення чужих держав і чужих кордонів, а не китайської держави і китайських кордонів!

Ось з чим вже зіткнувся західний лібералізм. ТНК сильні своїми трильйонними капіталами, але що це в порівнянні з потенціалом Серединної імперії?