ВІДПОВІДЬ ВБИВЦЯМ ЯРОСЛАВА БАБИЧА

Oleg Odnorozhenko з Laryssa Babych.

Колективний розум НК наважився дати «відповідь» на мої звинувачення Андрія Білецького, Сєргєя Короткіх (Боцмана) і Сєргєя Коровіна (Хорста), щодо підлого вбивства Ярослава Бабича. Цю невдячну роботу було доручено зробити Миколі Кравченку (Круку), який за останні три роки пройшов всі кола моральної деградації, про небезпеку чого я попереджав його від самого початку – один лише підлий крок чи негідний вчинок штовхає людину кривою стежкою зради. Микола не дослухався до мого прохання – не закривати очі на обставини вбивства Ярослава, які йому були відомі не гірше ніж мені, і врешті перетворився у те чим є нині.

Його допис нічого не оповідає про вбивство Ярослава, з яким у них була тривала дружба. Він просто вважає, що «Немає ніяких підстав вважати, що Ярослава Бабича вбили. Просто немає. Ніяких». Вже сама ця мантра самонавіювання свідчить про намагання переконати в першу чергу самого себе. Між тим фактична сторона справи дозволяє переконатися будь-якій неупередженій особі, що загибель Ярослава була саме вбивством, інсценованим під самогубство-збочення. Не буду багато говорити про зникнення купи документів і речових доказів зі справи, настирливе бажання керівників та «експертів» з «Азову» затягнути її розгляд, закрити рот свідкам, спотворити результати експертиз, приховати факти або поспішно розповісти свої фантазії про «самогубство», ще навіть перед «висновками» офіційного слідства. Все це добре відомо і вичерпно представлено Ларисою Бабич (https://www.facebook.com/…/pb.9888007478…/1051951754860770/… таhttps://antikor.com.ua/…/116659-hto_vbiv_jurista_revoljutsi…). Більше ніж переконаний, що будь-яке вільне від політичного тиску і незалежне розслідування легко доведе факт навмисного вбивства і встановить всіх причетних до цього злочину, тому що цей фактаж і так перебуває в руках відповідних органів, які його не пускають в діло лише з огляду на політичну кон’юктуру. 

В своїх висновках я спираюся виключно на інформацію та факти, свідком яких був особисто, або які потрапили до мене від людей, що в силу різних обставин виявилися причетними до цієї справи. Саме тому я ніколи не озвучував інформацію, в якій не був би впевненим на сто відсотків. Якби справа виглядала дійсно так, як це намагається представити Микола Кравченко, що я «не віддаю звіту своїм діям» чи через «неадекватність» поширюю якісь вигадки, то думаю мені можна було б і не чекати майже три роки, щоб висувати звинувачення. 

Справа якраз у тому, що мені знадобилося так багато часу саме для кропіткого і наполегливого збору інформації, розмов із сотнями людей, звірення їх свідчень і зібраних фактів. Я ніколи не приставав на якісь екстравагантні та несподівані гіпотези, яких не бракувало, більше того застерігав і Ларису і небайдужих до розслідування справи Ярослава від поспішних висновків. Від перших днів, з наявних фактів, було зрозуміло лише те, що це вбивство з інсценуванням під самогубство. Щоправда той же Микола обережно підсовував мені версію про самогубство, коли ж я категорично заперечив таку можливість, він почав наголошувати, що хоч це і вбивство здійснене «невідомими ворогами» його краще не розголошувати, оскільки це заплямує честь Ярослава, кине тінь на «рух», і «треба пожаліти почуття Лариси і дітей» (нині всі охочі можуть переконатися, як «побратими» «жаліють почуття»). Як виявилося згодом, з наказу Білецького Микола подібну схему «обробки» застосував і щодо інших осіб, особливо з числа старих «патріотівців». Щоправда, у цей же час на інші «цільові групи» поширювалися інші версії: особливо довірливим розповідалося про те, що з Ярославом «сталося те що сталося», звичайно з посиланням на «авторитетного експерта» Коровіна; новачкам взагалі наказали не «піднімати цю тему»; врешті, наближеним «придворним» розповіли реальні обставини вбивства, але з висновком, що це покарання «за бунт проти вождя» (на прикладі деяких тепер зрозуміло, що «виховного ефекту» було досягнуто). Не враховано лише того, що ці «цільові групи» частково між собою перетиналися, і тому одні й ті ж самі люди чули різні версії подій практично одночасно.

Що мене вразило від початку, і що власне змусило покинути лави «Азову», це та атмосфера тотальної підозри в лавах полку і ЦК – думали не так на зовнішніх ворогів, як на «своїх», хоч тут різноманітних версій було безліч. Прикрою несподіванкою було нестримне бажання з боку Білецького і його наближених зам’яти справу і змусити замовкнути всіх, хто задавав незручні питання, особливо – Ларису. Рішення мною було прийнято після останньої розмови з Білецьким у серпні 2015 р., у якій я підняв питання про необхідність надання допомоги родині Ярослава. Після відповіді, що «допомога звичайно буде надаватися, але після того як Лариса заткнеться і не буде піднімати питань по смерті Бабича», мені не лишалося нічого іншого. 

Попри все, у той час більшість з тих, хто намагався розслідувати справу Ярослава, схилялися до думки, що вбивство – це справа зовнішніх чинників (наприклад, спецслужб), а керівництво «Азову» лише вимушене прикривати вбивць. Різноманіттю версій прийшов кінець, коли в червні 2016 р. чергову прес-конференцію Лариси Бабич спробували зірвати «колишні побратими» (Микола Кравченко, Назарій Кравченко, Олександр Алфьоров, Степан Головко, Олена Толкачова та ін.). Лариса напередодні оголосила, що має нові факти, які, як згодом з’ясувалося, «Азову» напряму не стосувалися, але тут спрацював ефект шапки, що горить на злодієві. Після того всі погляди, щодо ймовірних вбивць Ярослава, були прикуті виключно до «Азову». 

Інформація поступово накопичувалася, але її основний масив надійшов, після того як після стрілянини у Харкові 31 серпня 2017 р. і неадекватної реакції на неї керівництва НК, багато людей з правого середовища почали «говорити». Саме у цей час з’явилася інформація свідків про перебування Сєргєя Короткіх і Сєргєя Коровіна поблизу будинку Ярослава у ніч вбивства. Невдовзі, було встановлено також факт знаходження Боцмана і Хорста у квартирі Ярослава під час вбивства. В цей же період багато колишніх «азовців» почали переповідати почуте від оточення Сєргєя Короткіх про обставини вбивства. Зокрема, стали відомими «свідчення» Юри Акадєма, який хизувався, що Боцман був «у настрої», тому вбив Ярослава порівняно швидко. Збір і співставлення інформації, що надходила у цей час, дозволили відтворити передумови та перебіг вбивства Ярослава. Вже на середину вересня 2017 р. у нас була практично повна картина злочину. Єдине, що лишалося не до кінця з’ясованим, особливо для мене, це – роль Андрія Білецького. Не можу не визнати, у мене була надія, що його роль це – покривання злочину, після того як його поставили перед доконаним фактом вбивства. Надто багато мене пов’язувало з цією людиною, щоб повірити в подібного роду, справді гоголівського масштабу, підлість. Я приклав багато зусиль, щоб опитати людей, які бачили Андрія в перші дні після вбивства. І всі вони одностайно стверджували, що він перебував у піднесеному настрої й жодним чином не реагував на сум’яття в «азовських» лавах з приводу смерті Ярослава. 

Виток нової інформації, в тому числі й щодо ролі Андрія Білецького, відбувся внаслідок внутрішнього конфлікту між НК і СК наприкінці травня цього року (Крук чомусь твердить, що я в своїх твердженнях «послався на Ширяєва», що не відповідає дійсності, я сказав те що сказав – «з’ясувати невідомі мені обставини вдалося завдяки несподіваним витокам інформації з різноманітних джерел, що були спровоковані нещодавнім конфліктом між керівництвом «Національного корпусу» та «Східним корпусом» Олега Ширяєва»). Роль керівника НК стала цілком зрозумілою. Трохи прямої мови від Андрія Білецького на світанку 25 липня 2015 р., в день коли загинув Ярослав Бабич: 

Виконавець (дзвінок з двору по вул. Тарасівській 8 а в м. Буча): Всё, дело сделано.

Андрій Білецький: Блядь, сколько можно.

В.: Мы уже в машине.

А.Б.: Я уже весь на нервах.

В.: Да пришлось задержаться, мы уже выезжаем.

В нинішньому НК це слово мабуть вже цілком забуто, але в старому «Патріоті» воно важило багато – «відповідальність». Андрій Білецький має його згадати і взяти на себе всю відповідальність за свій «вчинок». Викручуватися, брехати, спотворювати інформацію більше не вийде. Оруелівська «пропаганда» НК наразі зберігає вплив лише на безпосереднє оточення Білецького і заробітчан Боцмана. Жалюгідні спроби Крука інтерпретувати події на користь НК розбиваються об тверді факти.

Центральним завданням опусу Миколи Кравченка є приниження ролі Ярослава в «Азові», зведення його до ролі ледве не обслуговуючого персоналу. Чому це робиться – не важко здогадатися. Якщо «довести» незначущість особи Балканця в становленні та керуванні «Азова», то таким чином розмивається мотив убивства – справді, для чого вбивати непомітну «сошку», яка ні на що не впливала. Між тим, у зворотньому неважко переконатися. Крук скільки завгодно може займатися обкраданням мерців, чіпляючи собі медальку за «створення мобілізаційного центру батальйону», але фактом лишається те, що це саме заслуга Ярослава. До того, як Балканець продумав і запровадив систему відбору кадрів, їх підготовки та забезпечення, наша мобілізація (якою крім Крука займався і я, і інші люди), являла собою хаотичне підтягування в «Азов» знайомих і всіх бажаючих без певної продуманої системи. Доручення впорядкувати та налагодити мобілізаційну роботу Ярославу надійшло після старшинської наради, на якій ми всі були присутні, тому «вибіркова пам’ять» Крука тут не спрацює. 

Коли я написав, що «в 2014 році купа людей могла не знати, хто такий Андрій Білецький, але точно всі знали хто такий Ярослав Бабич», я жодним чином не намагався принизити роль Білецького, а лише звернути увагу на його нахабну брехню, що «зі ста бійців «Азову» зразка 2014 р. згадає хто такий Ярослав Бабич 3–4 людини» (https://www.youtube.com/watch?v=NixmYiHAW5A – див. від 1.17). Між тим, підтвердити те, що написане мною, може практично кожний, хто проходив через «Козацький» у 2014 р. – з якого дива на його вході була прикріплена фотографія Білецького? Це сталося після наказу Ярослава, коли Білецького кілька разів не пускали на його територію. Одного разу я це бачив на власні очі. Бійці Білецького часто просто не знали в обличчя. Наприкінці червня 2014 р. ми спеціально організовували прес-конференцію у «Майдан-центрі», щоб зробити Білецького хоч скільки-небудь пізнаваним. Щодо Ярослава таких проблем просто не могло бути – майже всі бійці проходили через «Козацький» і практично з кожним Ярослав мав співбесіду. Та й навіть без того, Ярослав був доволі упізнаваним як діяч, що приймав активну участь в Майдані, забезпечував революції юридичну підтримку, врешті, був одним з авторів закону про люстрацію.

На одному з телеефірів Білецький, щоб продемонструвати «абсурдність» версії про інсценування, порівняв вбивство Ярослава з вбивством Березовського, зазначивши, що, мовляв, останнього прикінчили менш «замысловато». Звичайно, питання про складність спірне, а от що безсумнівно, так це те, що вбивство обох виконали за рецептами з однієї й тієї ж самої ФСБ-шної методички.

Щодо загального внеску в становлення «Азову», то я не писав чи «бував» Ярослав у полку «чи не бував», як і про те, чи влучно він стріляв, і наскільки героїчно водив бійців в атаку. При бажанні можна, звичайно, обговорити й цю тему. Наприклад, згадати про участь Бабича у Широкинській операції, під час якої він збирав на передовій розвіддані та евакуював поранених, про що Микола Кравченко звичайно красномовно промовчав. 

Становлення «Азову» мало кілька великих складових, де поруч з бойовою, була організаційна, політична, інформаційна, юридична, виховна, господарська та ін. Кожна притомна людина це розуміє. Тому, якщо оцінювати сумарно внесок Бабича і Білецького у розвиток «Азову» в 2014 р., то внесок Ярослава на моє переконання був більшим і його не можна звести лише до «розбудові цивільної складової». Чи тим більше, до – «згадає 3–4 людини». Роль Ярослава була наскільки «незначною», що саме він вів політичні переговори від імені «Азову» (можна поспілкуватися з цього приводу, наприклад, із Садовим). Про юридичну складову можна нічого не коментувати взагалі – Ярослав фактично тягнув на собі законодавчу діяльність двох народних депутатів-«азовців». Після його смерті «законотворчість» Андрія Білецького стабільно стремить до нуля.

Взагалі не важко переконатися, що зусиллями Миколи Кравченка «Азов» поступово стає структурою з непередбачуваним минулим. Нагадаю лише нещодавню реакцію Олени Білозерської з приводу «радянської історіографії і сучасної цензури» у виконанні Крука, щодо звільнення Маріуполя в червні 2014 р. (https://bilozerska.livejournal.com/1043323.html). Тепер радянськими методами переписування минулого з історії «Азову» вимарується ім’я Ярослава Бабича. 

У червні 2015 «Азов» дійсно тріщав по швах. І відбувалося це не через те, що «Однороженко ... пересварив нас усіх», а тому що Білецький вирішив більше ні з ким не рахуватися, вилучити націоналізм з нашої ідеології (це ж за його словами «боновство»), не зважати на джерела надходження фінансів, врешті – перетворити «наш рух» на кишенькову контору з реалізації власних амбіцій та заробляння грошей, яка мала складатися з «послушных и дресированных собак» (© Андрій Білецький). Така чудернацька зміна з Андрієм Білецьким сталася відразу після обрання його народним депутатом. Вже за декілька днів після виборів він зібрав на Майдані нараду «старих бійців», де запропонував кардинальні зміни, в описаному вище руслі. Це звичайно викликало рішуче заперечення. Після чого Білецький почав продавлювати ці зміни приховано, а від червня 2015 р. силоміць. 

Нагадаю, з чого почалися «непорозуміння» між Бабичем і Білецьким – з депутатського звернення останнього від 22.12.2014 (№ 14/12-14) про «необхідність» взяти під охорону три десятка об’єктів Ахметова по всій країні. Гадаю нікому не треба пояснювати політичне «підґрунтя» цієї оборудки на 600 тис. доларів щомісячно, і відповідно – реакцію Ярослава на таку «законотворчу ініціативу». Саме після цього почалося цілеспрямоване цькування Ярослава з боку Білецького і його «команди». Мабуть саме через те, що Ярославу «не чинили, й не могли чинити перепон», він вже у лютому 2015 мав твердий намір покинути «Азов». А в червні 2015 у присутності й мене, і Миколи і ще цілого ряду «азовців», сказав, що «якщо такі як Білецький прийдуть до влади, то треба негайно вилітати з країни на першому ж літаку». Бабичу, як й іншим «старим бійцям» була не байдужою репутація і чесне ім’я «Азова», а Білецький вирішив розміняти його на «тверду валюту». Ось і вся природа конфлікту 2015 р. 

Не буду коментувати всі вигадки Крука щодо перебігу подій у червні 2015 р., тим більше, що вже мав нагоду про це сказати раніше. Зазначу лише те, що розправа загрожувала у цей час в першу чергу самому Миколі Кравченку. Саме його Білецький обіцяв «примерно наказать» і кинути до «соляної» за «провал акції в Маріуполі» (до організації якої Крук не мав жодного стосунку, а потрапив під «гарячу руку» просто через наклепи тодішнього оточення Білецького). На спільній нараді ми вирішили, що Микола, Ярослав і Степан Головко виїдуть з розташування негайно, а я спробую забрати з самого «полку» кількох людей, яким також погрожували вивозом у «лісопосадку», оформивши їм відпустки у в.ч. 3057, в якій я власне був оформлений, а не в ОЗСП «Азов» (тому мені не було необхідності покидати його «таємно»). І затримували нас на блокпості не через «табельну зброю», а через іноземні номери автомобіля на якому ми пересувалися.

Білецький, звичайно, нікого не саджав за стіл переговорів, він взагалі волів вести перемовини через посередників, зокрема, Романа Зварича. Саме останній і передав нам компромісний варіант, з запевненням Білецького, що всі проблеми будуть вільно обговорені та виправлені. Це «виправлення» коштувало Ярославу життя.

Намагання Крука обговорити відновлення СНА, моєї допомоги в захисті його дисертації, співпраці по культурним і науковим проектам, «ривки» вашого «Руху» чи мої пригоди в метро справді «пізнавальне», хоч і не відповідає дійсності. Але виникає питання – до чого це все тут? Всім, вважаю, значно цікавіше було б почитати пояснення Крука з приводу «картинок» Боцмана чи коментарів боцманівських виродків. Що означає ця «нарочита мовчанка» думаю нікому не треба пояснювати. В НК більше немає жодних внутрішніх груп чи блоків, віднині це одне суцільне місиво, солідарне в своїх помислах і діях, на якому лежить колективна відповідальність за вбивство Ярослава. Не забувайте, всі хто відвернувся і «не помітив» цієї наруги над пам’яттю Ярослава – його кров відтепер і на ваших лапах. 

Крук намагається бравувати – «Може після цього посту звинуватять і мене. Адже це я одним з перших прибув на місце і саме я знімав тіло Ярослава з тієї конструкції». Даремно. Після того, що сталося за ці три роки, не можна виключати вже нічого. Ми поки що не знаємо, хто був тією третьою особою, якій Ярослав довірливо відкрив двері (тому і не висуваємо необґрунтованих звинувачень). Але це мала бути близька людина. І це коло не дуже велике. І Крук в ньому однозначно присутній. 

І на завершення. Мої слова і звинувачення намагаються виставити як «параною», «шизофренію», «неадекватність», «безвідповідальність». Невелике нагадування – ті самі слова звучали на мою адресу з боку НК зовсім недавно, коли я написав про стрілянину в Харкові, під час якої було поранено Артема Цвігуна. Нині коли, НК посварився з Ширяєвим, останньому НК висуває рівно ті самі звинувачення, які я озвучив ще у вересні 2017 р., вмить «забувши» про мою «параною» і «неадекватність». 

НК воліє трактувати розслідування вбивства Ярослава Бабича як «боротьбу спецслужб проти націоналістів». По-перше – не бачу «націоналістів». По-друге – роль «спецслужб» у цій справі одна – гальмувати громадське розслідування і допомагати НК знищувати докази. По-третє – ваш народний «Рух» за грошові знаки нікому не цікавий, родині та друзям Ярослава йдеться виключно про покарання вбивць.