Чому двома колонами?

Перечитав дискусію Олега Мира з Романом Доніком. Якось так ви, хлопці, оминули саме цікаве питання: які принципові розбіжності між ВО "Свобода" та ПО "РУН"? Обидві організації дійсно мають схожу ідеологію: український націоналізм. Оскільки ця дефініція не може бути досить чітко окреслена, то не можна в науковому розумінні виокремити ідеологічні розходження. В кращому разі все зведеться до постатейного аналізу програм двох організацій.

То чи варто йти до спільної перемоги двома окремими колонами? На нашу думку, лише так і варто іти! Пояснимо парадокс. В око впадає перш за все мовна розбіжність. РУН, звісно, російськомовні націоналісти, а "Свобода" - україномовні. Хоча свою російськомовність об'єднання "РУН" вважає тимчасовим. Насправді, мова лише маркер національної ідеології. Національна ідеологія - первинна, мова - вторинна. В цьому легко переконатись звернувшись до світового досвіду. Німці, австрійці та більшість швейцарців - німецькомовні, хоча це три різні нації. Англо- та франко-канадці говорять різними мовами, але належать до однієї нації. Як і швейцарці, де говорять аж чотирма мовами: німецькою, французьською, італійською та рето-романською. Українці теж можуть говорити двома мовами і залишатися при цьому українцями.

Але жителі Східної і Західної України мають різний історичний досвід, що визначає швидкість націєбудівництва у цих регіонах. Є спірна, але дуже цікава гіпотеза про те, що азійський спосіб виробництва (термін К.Маркса), який характеризується перш за все переважно державною власністю на засоби виробництва, є різновидом феодалізму. І під це визначення підпадають, як давні Єгипет, Месопотамія і Китай, так і новітній Радянський союз. А націоналізм - ідеологія національної буржуазії, виникає разом з капіталізмом на руїнах феодалізму. Ось чому відстала, переважно аграрна і сільська Західна Україна, що була колонією третьорозрядної буржуазної Польщі, за рівнем національної свідомості стоїть на порядок вище індустріального та урбанізованого Сходу України.

Ще однією особливістю Західної України є національна гомогенність населення, яка з'явилася, однак, лише після Другої світової війни. Під час війни та невдовзі після неї, територія Західної України була ареною трьох великих національних чисток:

-Голокосту на території України, спровокованого і організованого німцями в 1941-44 роках;

-Волинської різанини 1943 року, спровокованої поляками;

-Акції "Вісла" 1947 року, організованої польськими та радянськими комуністами.

Сюди також варто додати "алію" радянських євреїв, що вціліли у Другій світовій війні, до Ізраїлю, на протязі всього післявоєнного періоду аж до розвалу СРСР.

Політологи і, взагалі, теоретики націоналізму вирізняють дві теорії походження нації: примордіалізм та конструктивізм. Прихильники першої пріоритетним чинником націєбудівництва вважають етнічне (кровне) родство, тобто нація у них формується на етнічній основі. Прихильники другої вважають націю "уявною спільнотою", що об'єднує  національною ідеологією представників різних етносів в одне ціле, яке звуть "політична нація". Істина, як завжди лежить посередині. Рідко яка нація створювалася лише одним етносом, але завжди більшість конкретної нації складає лише один етнос, представники якого і виробляли оту національну ідеологію.

Стосовно України політичним наслідком цих теорій  є те, що ми повинні будувати в Україні політичну націю з усіх етносів, що у нас є. Однак у Західній Україні націю можна збудувати і виключно на етнічній основі. Запорукою чого є етнічна гомогенність цього регіону. А почали там будувати українську націю ще перед Першою світовою війною.

На позір західняка, націоналізм на Сході України є такий собі "легкий націоналізм", націоналізм-лайт. По іншому і бути не може, позаяк  поліетнічне середовище не вважає частину ідей своїми. Ці ідеї здаються людям дуже радикальними. Хоча під впливом пропаганди кордон "радикалізму" весь час зсувається і завтра не здається радикальним те, що таким було ще вчора.

Однак якщо ВО "Свобода" перейде в Галичині на націоналізм-лайт (політично коректний націоналізм), то вона втратить своїх прихильників і голоси виборців відійдуть тим політичним силам, що сповідують "галицький націоналізм", як  називають український націоналізм ліберали і представники ПР.

Звідси випливає ще один практичний наслідок: лозунги і ідеї націоналістів повинні корелюватися зі світоглядом електоральної бази. А оскільки ми в Україні маємо дві електоральні бази, то й націоналістичних  партій те ж повинно бути дві. В ідеалі - "Свобода" і РУН.

Тут відразу виникає питання: а чи не почубляться наші гетьмани між собою? Адже бажаючих цього більш, ніж досить. Сподіваюся, що цього не станеться. Все-таки ми хоч і різні, але ідеологія у нас одна. Ну а про всяк випадок маємо прецедент 1942 року. Тоді СБ ОУН(б) ліквідувала отаманщину на теренах Західної України. На Сході України отаманщина, а з нею і національно-визвольна боротьба, були ліквідовані "чекістами" майже відразу після т.з. "громадянської війни". На Заході України боротьба тривала ще й через 10 років після закінчення війни. І це стало можливим саме завдяки партійній дисципліні.

Гарантія нашої перемоги в неможливості  уникнути історичного поступу. Українська нація буде вільною від компрадорів, казнокрадів і національних зрадників!