Что написано в решении Конституционного суда по мовному закону

Что написано в решении Конституционного суда по мовному закону

Є такий собі єврейський анекдот про єврея, що любить читати антисеміцьку пресу, бо там євреїв змальовують великою нацією. Ми теж любимо читати Страну.ua, особливо коли пропутінська "п'ята колона" скиглить про утиски російськомовних.

Конституційний суд перед набранням чинності певних статей мовного закону (16.07.21) відхилив всі домагання пропутінських нардепів змінити мовний закон. Побічним продуктом рішення КС стало юридичне визначення поняття "російськомовного населення", точніше неможливість такого визначення.

Негра ми визначаємо за кольором шкіри, а як визначити російськомовного? КС констатує, що термін "російськомовне населення" - категорія політології, а не юриспруденції, бо не існує критеріїв визначення.

До певної міри з ситуації можна юридично красиво вийти, запровадивши певний Реєстр російськомовних, куди б записувалися всі бажаючі. Маємо прецедент, хоч і короткочасний. 1918-ого року Центральна Рада видала закон про національно-персональну автономію, який гетьман П.Скоропадський невдовзі відмінив. Суть закону була в тому, щоб національні меншини самі фінансували своє шкільництво та інші національно-культурні потреби шляхом перерахування Податку з доходу фізичних осіб (сучасна назва) на відповідні цілі. Технічно цим опікувалися відповідні державні органи, що обиралися з представників нацменшин. На виборах громадяни УНР декларували свою національність (українець, поляк, єврей, росіянин).

Демократичніше вже нікуди. Ідея належить австрійським соціал-демократам. Хто читав "Марксизм и национальный вопрос" (1913) тов. Сталіна, той знає, про що йде мова. Сам тов. Сталін, як і Ленін, ці ідеї не поділяв. Ідеал тов. Сталіна - союзні та автономні республіки, створені за прикладом індіанських резервацій в США. Це коли в межах резервації в тебе ще є якісь гарантії національного життя, але за межами резервації - ніяких прав. Лінґва франка - російська мова.

Технічно створити національно-персональну автономію зараз ще простіше, ніж 100 років тому. Досить до індивідуального податкового номеру громадянина (офіційно - номер картки платника податків) додати ще 2 цифри. Це дасть змогу ідентифікувати громадянина за мовною ознакою. А вже комп'ютерна програма Держказначейства перераховуватиме ПДФО на відповідний бюджетний рахунок.

Відразу виникає питання: а чи багато російськомовних задекларує свій статус? Адже на практиці це означатиме стати політичним росіянином. На довоєнних (2014) виборах всі проросійські партії, а це з урахуванням Криму і Донбасу, не набирали більше 2-3% голосів. Оце і є справжня чисельність російськомовних.

Всі жителі України білінгви. В залежності від критеріїв у російськомовні можна записати навіть Ірину Фаріон з її комуністичним минулим. На практиці без російської мови в Україні прекрасно можна обійтися.

То чого прагне "п'ята колона"? От про те, чого вони прагнуть, вони й мовчать. Охоче говорять лише про утиски і дискримінацію. На практиці вони хочуть повної заборони української мови. В цьому легко переконатися, проаналізувавши суть "утисків". Фактично це вимога екстериторіальності. Від Києва і до глухого карпатського села всі українці повинні знати російську мову і обслуговувати нею "дорогого гостя". При цьому "гость" матиме не тільки активне право, тобто чиновник або кельнер змушені не тільки обслуговувати клієнта російською і безкоштовно перекладати йому українські написи чи тексти. "Гость" матиме і пасивне право: всі написи і тексти повинні бути виконані російською, позаяк стара "русскоязичная бабушка" повинна власноруч читати аптечні інструкції, а молодий шмаркач - написи на пляшці пива, а то оцту нап'ється. А винні, як завжди, будуть бандерівці.

Зрозуміло, що реалізувати пасивне право російськомовних можна лише тотальною русифікацією, щоб не лишилося жодного україномовного напису. Навіть у карпацькому селі, куди раз на 20 років може приїхати російськомовний турист.

І ще про двомовність. В статті згадуються двомовні Фінляндія і Швейцарія. Чом би в Україні не зробити, як там? Зробити якраз можна, але російськомовні завиють від таких порядків і на цей раз справедливо. Справа в тому, що фінська двомовність зводиться до двомовних (фінсько-шведських) назв вулиць. І це абсолютно все. Фінські чиновники не зобов'язані знати шведську мову. А швейцарська двомовність організована по-сталінськи: в кожнім кантоні своя мова, але без лінґва франка. В школах звісно вчать німецьку і французьку, але голова сільради в альпійському селі в кантоні Цюріх не зобов'язаний відповідати французькою якомусь прохачу-франкофону з кантону Женева.