Про новий закон щодо національних меншин

Давайте розставлю крапки над "і"... Є ідеологія, пропаганда і демагогія, а є реальне життя і реалполітик. З точки зору пропаганди і демагогії закон про права нацменшин треба прийняти, щоб трохи заціпило рота у мокшанських пропагандистів. Хоча ні в США, де в південних штатах повно латиносів, ні в Західній Європі, ніяких прав нацменшин ніколи не проголошували і не збираються цього робити. Максимум - вивчення іспанської, як іноземної, у південних штатах США. Але щоб викладання велося іспанською, а англійську вчили, як іноземну - аналог російськомовних шкіл, до такого американці просто не могли додуматися.

Щодо Східної Європи, то за радянським стандартом тут існували аналоги індіанських резервацій, зокрема для українців у Словаччині і Румунії, де українська мова вивчалася, знову ж таки на правах іноземної, (математику українською ніхто не вивчав), але лише в межах "резервації". Аналогічно в Румунії (Трансильванії) було і для угорців. Якщо ж людина покидала резервацію, то втрачала можливість вчити дітей рідною мовою, ну може за винятком якихось недільних шкіл, як у Канаді, та й то навряд чи.

Ніяких національно-територіальних автономій, крім Югославії, у Східній Європі ніколи не було. Виняток - Греція після інтервенції в Туреччину (1921-22), але там автономія національно-релігійна. Єдина не тільки у Європі, але і в світі, країна, де права національних меншин не прив'язувалися до території, т.з. національно-персональна автономія (НПА), - це Україна часів Центральної Ради. Але гетьман Скоропадський ветував закон про НПА.

У Західній Європі, за винятком Іспанії, національно-територіальних автономій нема. У Британії на цю роль претендує Ольстер, можливо Шотландія. Бельгія складається з Фландрії, Валонії і Брюсселя. ФРН утворює федерацію земель, але там всі вважають себе німцями, подібно до кантонів Швейцарії, де всі швейцарці. Тобто території мають якусь автономію, але нація в країні одна.

Після ПСВ в слов'янській Карінтії був плебісцит, куди приєднуватися? Слов'яни Карінтії замість Югославії вибрали Австрію і не жалкують. Німецькомовний Південний Тіроль після ДСВ успішно італізується.

Національно-територіальні автономії найбільш поширені в Росії та КНР, де навіть мають градацію. В Росії це автономна область, автономна республіка та край. В КНР це автономна провінція (зветься район) та автономні національні повіти, головним чином в Ганьсу і Цінхаї.

Яких прав для росіян хоче від нас Росія? Якщо коротко, то Росія хоче подальшої русифікації України або як мінімум - консервації русифікації, щоб в майбутньому приєднати "Югавасток" до Росії. Угорщина в свою чергу хоче створення на Закарпатті національно-територіальної автономії для угорців, теж з метою приєднання її до Великої Угорщини. Румуни мріють про Романіа Маре в кордонах 1940 року, з Буковиною і Південною Бесарабією (зараз частина Одеської області). Від поляків можна почути: "Львув - то място польське!", але інші поляки пам'ятають "волинську різню", тому з поляками загалом проблем нема, крім "карти поляка".

Конкретно росіяни будуть від нас вимагати заборони утворення нових українських шкіл і, відповідно, скорочення російських. Але російська школа - інструмент російського колоніалізму, мета якого: зробити російську мову на неросійських територіях - лінгва франка і тим самим інкорпорувати ці території в "історичну Росію" (за Путіним - Росія в кордонах 18ст., без Галичини).

Звісно, що в Україні частина росіян і російськомовних жалкують за імперським статусом росіян і не проти знову нав'язати українцям русифікацію, але основна маса - пов'язує свою долю не з Росією, а з Україною, і вважає себе складовою частиною української політичної нації. Таким "російськомовним" російська мова просто не потрібна.

Потрібна російська мова потенційним сепаратистам, що мріють про окупацію Росією України, повністю чи частково. Вони вважають, що окупація дасть їм преференції, які вони мали за часів СРСР, але потім втратили. Микола Рябчук назвав таких російськомовних креолами.

Концептуально українська влада не збирається консервувати русифікацію Сходу України, як влада США не збирається консервувати напівмексиканський склад населення Сан-Франциско чи Лос-Анджелеса. Самі "латиноси" розуміють, що їхні діти чи онуки забудуть іспанську і не бачать в цьому ніякої трагедії.

Завдання демократичної держави - зробити асиміляцію безболісною. На це, а не на консервацію русифікації, повинен бути націлений закон про національні меншини і їхні права. Закон Центральної Ради про НПА, будемо відверті, виглядає значно прогресивнішим за політику асиміляції, але жодна країна в світі не пішла цим шляхом, передовсім через загрозу сепаратизму. Кому, як не нам, це розуміти.