«Я не троль, я соціальний коментатор»: хто ці люди, які коментують наші тексти

3 июня 2013

Це мав бути зовсім інший текст. Він мав починатися з того, що tyzhden.ua відмовився від коментарів. Бо тролі дістали. Про те, що коментарі при існуванні платних коментаторів перестають бути vox populi, а стають майданчиком профанації задля взаємної вигоди: тролі генерують  заробітки для себе, а для ЗМІ збільшують трафік, показник «час перебування на сайті» та валідність. Щоб написати такий текст, я говорила з колегами і медіаюристами. А ще шукала мережевого троля, який би розповів про кухню професії.

Спочатку списалася з людиною, яка колись відмічалася під кожною моєю статтею. Ні, сказала людина. Я не коментую за гроші. І взагалі, я більше не коментатор. Я тепер блогер. Я знайшла ще одного. Проте і він сказав, що я помилилася, мої слова, його ранять, бо пише він лише за покликом серця. І розсміявся. Проте я знайшла того, хто погодився зі мною поспілкуватися.  Людина представилася Всеволодом.

Нашу розмову я вирішила опублікувати і пропоную вважати її анонсом тексту про користь, фальш і небезпеку коментарів на українських сайтах, який я неодмінно напишу.

От що розповів Всеволод

Раніше я працював тролем. Наймали мене так: стукали в скайп і просили підтримати певний проект. Ми узгоджували час, кошторис, якість коментарів. Як правило, замовлення роблять політичні партії чи якісь громадські рухи. Його можуть сформулювати таким чином: «треба почати негативний тролінг на такому і такому виданні», приміром, бо це видання про них погано пише.

 Цифри утровані, але якщо ви хочете їх почути, то хай буде так: коментарі середнього рівня коштують 400 доларів на місць для одного коментатора. В середньому одна людина пише 50 – 60 коментарів на день. Найвища якість вам обійдеться дорожче – 700 – 800 доларів. Бо це коментують політологи, соціологи, письменники, журналісти. Так, не від свого імені, але тим не менш у них гарна мова, вони добре формулюють думки, відтак продають високу культуру дискусії.

Перший тиждень кампанії замовник читає всі коментарі, дає свої рекомендації: тут лексика не така, тут брутальності додати…

Після того, як все узгодилося, люди починають працювати.

Щотижня клієнт отримує звіт – табличку з лінками і таймінгом. Потім робиться аналіз відвідуваності: зросла – не зросла. Так це працює.

Тепер я соціальний коментатор

Все, що я знаю: працюю з КПУ і гроші мені платить КПУ. Ми працюємо не заказушно: пишемо не політичні коментарі, а соціальні. Не тролимо, а висловлюємо свою думку.

Серед нас є ті, для кого це один з небагатьох варіантів заробітку. Приміром, у нас працює багато молодих мамочок, яким їсти щось треба, а їх ніде не беруть. Люди з проблемами опорно-рухового апарату.  А є ті, які приробляють і самостверджуються. В основному, це люди, розчаровані в системі, у такий спосіб вони виливають душу.

З колегами спілкуємося постійно. У скайпі. Ділимося рецептами й корисними лінками. Знаємо, в кого які діти, скільки років, як їх звати, але один одного знаємо тільки по ніках. У мене є три ніки, під якими я працюю, вони за мною ходять з проекту в проекту. З усіх моїх колег знають, як мене звуть насправді, лише пара людей.

Анонімність є запорукою безпеки. Багато агресивних неадекватів, які готові не тільки погрожувати в коментах, а й голову настукати. Нащо це треба?

Точка зору. Недорого

За кожним закріплено певний регіон. Якщо в твоєму регіоні виходить цікава новина, тобі скидають на неї лінк. Приміром, нам скидають новину, що перед  9 Травня в селі під Львовом відбулося перепоховання бійців Радянської Армії, які з часів війни там спочивали у санітарних могилах. Перепоховання відбувалося із вшануванням полеглих. Це резонансна новина для регіону, де комуністичну символіку оголошено поза законом.

Після того, як ми почали коментувати на львівських ресурсах ЗІК, zaxid.net, 24tv.ua, новина піднялася у пошуковій видачі, з’явилася на tsn.ua та інших центральних сайтах. Таким чином ми розкручуємо ті новини, які вважаємо важливими. Це може бути закриття школи у якомусь селі чи недобудована каналізація. До речі, були випадки, що завдяки нашому активному коментуванню, інформація ставала резонансною, до озвученої проблеми підключалися представники КПУ на місцях і проблема вирішувалася. Приміром, нам так вдалося відвоювати одну районну лікарню.

Кожен з нас має ставку і той мінімум, який необхідно виконати за зміну. Норма є не лише по кількості, а й по якості коментарів. Грубо кажучи, коментарі «Ти дурак, тому що ти за Яценюка», «Юля –  злодійка», «Кацапи, валіть в свою Московщину»  у нас не оплачуються. Ми маємо вступити з людиною в дискусію, зав’язати розмову, поділитися особистим досвідом. У кінці кожного дня в нас проходить розбір польотів.

Плюс до коментування новин ми маємо вести екаунти в соціальних мережах, зареєстровані на той нік, під яким працюємо. Соцмережі  у загальну ставку не враховуються, нам проплачують лише коментування на новинних сайтах. Проте рекомендується писати хоча б один коментар у ЖЖ на тиждень. Це доводить, що ми живі люди, а не боти. За цим уважно стежить керівництво.

Я не перший рік працюю в сфері. Переважно вимог немає – вважається, що чим більше ти робиш помилок у написанні, тим це народніше. Тут навпаки.

Мені платять за мою точку зору, а тому в нас розцінки досить низькі. КПУ за платні коментарі платить десь 60 – 65% того, що платять інші. Зате після цієї роботи мені не хочеться помити пальці й рот милом.

Тому попри те, що ціни низькі, ніхто не хоче буде звільненим. А відсів жорсткий. Матюкнувся, грубо чи поверхово відповів  – все, іди в тролі.

Професійна етика і заборони

Заборонено признаватися, що ти платний коментатор.

Згадувати, на кого працюєш.

З ким працюєш.

Давати інтерв’ю.

Все, про що ми з вами говоримо, все заборонено. Вичислять одразу і дай бог, щоб здоровим пішов.

У цій сфері крутяться солідні гроші, і люди, які багато років з цього живуть, не хочуть зайвої уваги.

У соціальному коментуванні таких заборон немає, тому я з вами говорю вільно.

Партії та бренди

У 2007-му році я починав як SMM-менеджер. Ми розкручували один бренд. Дуже відомий. Якщо я вам скажу який, то мене спалять. Але навіть не думайте: на ринку цим займаються всі, називайте будь-який бренд – не промажете.  

Бренди не цікавлять новинні ресурси, зате їх цікавлять тематичні форуми та інтернет-магазини. Заходиш і пишеш: «Я купив такий-то телефон. Оце клас!», переходиш на інший форум – те саме. Знаходиш, що хтось написав якусь претензію по «твоєму» бренду, відповідаєш йому так, щоб мало не здавалося. Маєш бути переконливим.

Зазвичай у таких проектах працює 10 – 30 чоловік. Чим більше грошей на кампанію, тим більше людей, відповідно тим більший вихлоп маєш і швидше це спрацьовує. Активність у соцмережах додає динаміки.

Найоптимальніша команда – тридцятка. Це ти перекриваєш ранковий і вечірній потік: перша і друга зміна.

Часто такі речі запускають на базі call-центрів: там люди працюють десятками, тож непроблемно запустити і «SMM». Я кілька років займався тим, що створював  call-центри з нуля, зокрема і такі відділи. Здебільшого ми валили інтернет-магазини на замовлення конкурентів. Найпопулярніше замовлення таке: конкуренти знають, що такий-то магазин завіз партію нових iPhone, приміром. «Замовленого» ставлять на автододзвін з кількох номерів, до нього ніхто додзвонитися не може, а  в цей же час його починають тролити в інтернеті: «додзвонитися неможливо», «на гроші кинули», «продали підробку» – варіантів маса.

На тижневу кампанію керівникові проекту заходило 5 – 7 тис доларів. Кожен оператор з цієї суми отримував по 400 – 500 грн. Якщо кампанія спрацювала, то керівник отримує ще 5 – 7 тисяч доларів, але це вже його персональний бонус.

Так само замовляються кампанії з дискредитації персон. Здебільшого ідеться, звісно, про політиків чи чиновників. Умовно: якогось чиновника провінційної міськради можна завалити за 500 доларів, далі чим вища посада – тим більша кількість нулів.

Хороша команда «топильщиків» може виконувати по кілька замовлень одночасно, підключаючи  демотиватори, відео, фотожаби, пости типу «Та я колись з ним пив і кум Іван там був…», а тут і «кум Іван» підключається… І спробуй доведи, що ти того кума в очі не бачив.

Це найпримітивніші сценарії. Їх реалізують в соцмережах, на форумах новинних сайтів, у коментарях під публікаціями про цих персон. До складніших сценаріїв підключають ЗМІ.

До речі, там, де зараз працюю я, немає чіткого розподілу на зміни. Пиши собі, коли маєш час і натхнення.

В інших проектах, приміром, у мене було таке: о 8.00 ти маєш з’явитися онлайн і бути безвідлучно до 15.00. Друга зміна 15.00 – 22.00. Постійно перевіряли, чи ти на місці. Там ти міг написати три слова, головне, щоб когось обгидив. Старший казав: тема цього тижня – опускати отаку політсилу і отакого діяча, хвалити тих-то і такий-то законопроект. І це все треба зробити по 40 разів: 40 разів опустити, 40 разів похвалити, та ще й на різних ресурсах. У кінці зміни кожен заповнює табличку («учьотчік»).

Це все досить цинічно, я розумію. Але життя взагалі цинічне. Добре, що я людина загартована – колись був лікарем, не таке бачив. Так що справляюсь.

Леся Ганжа, Редакторський портал